+380678080441 info@lipichblog.com

Україна

Веломандрівка на балкани

Повернутися до змісту

Цікаве з розділу:  

 

25.08.2021 

 
Моя мета – проїхати понад 5 тис. км велосипедом! Під час мандрівки на Балкани буду вести щоденник. Цікаво? Тоді підписуйся! 
 
27.08.2021
 
Проїхати велосипедом 5 тис. км. Як це? Я й сам не знаю. Але спробую!
25 серпня моя мандрівка в країни Балканського півострова стартувала. Загалом я планую відвідати 10 країн: Молдова, Румунія, Болгарія, Туреччина, Північна Македонія, Албанія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина, Хорватія і Сербія. Нижче додаю фото веломаршруту. Та зазначу, що він є орієнтовним і може змінюватися. Справа ризикована, адже дорога дуже непередбачувана. Та до ризику готовий: в тому й насолода, що за кожним днем ховається ще одна незвідана сторінка мого життя. У мене свій унікальний шлях. І я його прокладаю для вас, тому в дорозі буду вести щоденник і ділитися досвідом. Стежити за мандрівкою можна за посиланнями на Facebook та 

YouTube.

 

*** 
Я: Їду велосипедом 5 тис. км
Мій швагро: У тебе що, “вавка” в голові?)
Так мене проводжали родичі. Зрештою, на цей раз до мандрівки підготувався непогано. А тим більше за плечима непоганий досвід: 2400 км при мандрівці до Парижа. Пам’ятаєте, як це було? Я нагадаю, перейдіть за цим посиланням. 
 

 
Мама: Я буду молитися за тебе
Тітка: Я буду молитися за тебе
Місцевий священник: Я буду молитися за тебе
Зізнавайтеся, а хто ще за мене молиться?! Говорять, що молитов багато не буває. Хто зна?!

***

Загалом початок мандрівки планувався на 24 серпня, в День Незалежності. Проте з погодою не пощастило. Дощ не дав навіть зібратися. Тому для мене не було принципово перенести її на день пізніше. Вже 25 серпня вирушив у дорогу. Та дуже пізно, лише після обіду, з думкою: “Аби хоч сьогодні доїхати до Ковеля!”. Зрештою, доїхав. Повечеряв в одному із кафе. Як і минулого разу – окремої спеціальної дієти не дотримуюся. Тому купую усе, що душа забажає. По відчуттях. На цей раз внутрішній голос сказав: “Що може бути краще українського червоного борщу та дерунів”.

Після вечері заїхав до одного із супермаркетів, придбав води й поїхав за місто: шукати, де б то встановити намет. Заїхав у поле, сподобалась одна місцина. Оглянувся навколо, а там – яблунька. Самодостатня, невисока та ще й з плодами. Склалося враження, що хтось про мене згори турбується і наче вона виросла для мене. Прив’язав до неї велосипед і під світлом ліхтарів склав намет. Дивно, але інтернет-покриття не було зовсім, а лише – мобільний зв’язок. Поряд – пролягала залізнична колія. Тож різкий гул потяга не раз змушував виглядати з намету. Загалом за перший день накатав 68 км. Непогано. Принаймні так показує додаток Strava, яким користуюся. Показники Google Maps – аналогічні. Середня швидкість – 19 км/год, максимальна швидкість – 58 км/год.

***

День другий. Я прокинувся та зрозумів, що перебуваю у селі Колодяжне, за кілометр від будинку, де проживала Леся Українка. Звечора спати було спекотно, тому я навіть не вкривався. А от під ранок – довелось міцніше закутатись у спальний мішок.
Як повинен виглядати ідеальний ранок велосипедиста? Відповідь на це запитання я поки-що не маю. Проте стараюся вибудовувати якийсь режим, тому додав сюди 4 пункти:
 
1. Загальна гігієна
2. Технічний огляд велосипеда
3. Ранкова гімнастика
4. Молитва/ медитація
 
 
Про кожен із них я розповім вам пізніше. А поки-що додаю відео мого розташування.

*** 

Бувши в Колодяжному – ну як не відвідати Музей-садибу Лесі Українки. А тим більше, що востаннє я там був ще у 2005 році. З того часу мало що змінилося. Я приїхав раненько, коли музей ще був зачиненим, тому не оглядав його зсередини. Проте зовні вдалося зняти з квадрокоптера. Це відео додаю на свій ютуб-канал.
 

*** 

У садибі до мене підходить незнайома жінка. Оглядає велосипед, цікавиться, куди їду. Дивується. Саме так я і познайомився з Галиною Капризовою. Їх компанія проводить реконструкцію музею. І те, що роботи тривають можна помітити й на фото.
– Мій син Роман теж цікавиться веломандрівками. Придбав собі велосипед, хоче купувати спорядження, дивиться відео різних блогерів і мріє подорожувати, – розповіла Галина.
 
Чудово, коли молодь має такі мрії. Тож у її робочому блокноті я прописав свої контакти й посилання на Lipich Blog зі словами: “Передасте їх своєму синові. Ми точно знайдемо точки дотику!”.
– Ох, як вдало я підійшла! – зраділа жінка.
Під кінець ми зробили спільне фото. Додаю його у вкладенні нижче.

*** 

Леся Українка була лесбійкою
 
Саме так вважають деякі дослідники її творчості, а також запеклі феміністки та представники ЛГБТ-спільнот. Як доказ – наводять уривки із її листів до Ольги Кобилянської, яких цілком можна назвати еротичними. І тільки не розказуйте мені про справжню сестринську любов, бо це як мінімум смішно 😀.
Наприклад: “Погладь мене пасами так…і так…і ще так”, “…хтось в Буркуті був подлий і лінивий і не хотів листів нікому писати, хоч дуже часто про когось думав і хотів з кимсь говорити, найбільше так, щоб сісти напіврозібраним на чиєсь ліжко, як хтось в хусточці під ковдрою і трошки хоче спати, а трошки не хоче, і має чорні очі з золотими іскорками”, “хтось когось любить”.
 
А для чого писати “хтось когось любить” замість “я тебе люблю”?! А щоб не палитися! Для тодішнього консервативного суспільства така “любов” була незрозумілою, а тим більше дівчата не хотіли привертати зайву увагу до листування.
На жаль, листів Лесі до Ольги Кобилянської лишилося мало. А той факт, що багато із них безслідно зникло з архіву Ольги говорить про те, що хтось навмисне намагався приховати факти їх любові. Значно простіше створити з письменниці образ “чистоти й непорочності”, чи “мучениці, що страждала все життя”, а потім внести це в шкільну програму, як приклад для наслідування. Словом, у школі правди не розкажуть.
 
Проте правильніше було б стверджувати про її бісексуальну орієнтацію, адже відомо, що у її житті фігурували й чоловіки – Сергій Мержинський, друг, що не відповідав взаємністю та Климентій Квітка. Леся одружилася з ним за 6 років до смерті у віці 36 років.
Зрештою, це її особисте життя і ми не маємо права осуджувати її вибір. Проте версії з її бісексуальною орієнтацією мають право на існування. Додаю ще декілька відео з музею: відео 1, відео 2. До речі, ви можете підписатися і на мій ТікТок @lipichblog

*** 

З Колодяжного помчав до Луцька. А там передбачалося стільки зустрічей, що я ледве вирвався з міста. Перша – на Театральному майдані. Журналістки телеканалу “Аверс” Неля Прокопчук та Мирослава Сябер взяли у мене інтерв’ю стосовно веломандрівки на Балкани, а також минулої подорожі до Парижа. Розмова була довгою, але цікавою. Дивіться його тут, а також моє селфі із телевізійницями буде дуже доречним у вкладенні нижче.
 

*** 

Мене часто запитують, чи потрібно дотримуватись якогось раціону у мандрівках? Ні, не обов’язково. Я не дотримуюся і дозволяю собі майже все: від фруктів до м’яса. І ще одне частеньке запитання: чи потрібна фізична підготовка перед веломандрівками. Ні, і ще раз ні. Це міф. Минулого разу, у 2019, я без підготовки накатав 2400 км, до Парижа. А є такі мандрівники, які й більше змогли. Без фізичної підготовки.
 
Друзі, свій блог я веду із невеличким запізненням на 2-3 дні. Просто в дорозі стараюся не відриватися на телефон і так багато цікавого трапляється, що не встигаю записувати. Якщо ви маєте якісь запитання стосовно мандрівки – залишайте їх у коментарях, або ж пишіть мені в приватні повідомлення. Я все читаю і буду відповідати в наступних дописах.

*** 

Нещодавно Районна газета “Полісся” опублікувала інтерв’ю зі мною про веломандрівку на Балкани. Сподіваюся, ви відкриєте для себе багато нового, гортаючи сторінки газети, або ж їх офіційного сайту. Саму ж газету виписую і завжди отримую її електронний варіант на e-mail. Дуже зручно. Статтю можна переглянути за цим посиланням.
 
Помічаю, що безліч видань уже встигли її передрукувати. Не дивуюся. У дорозі постійно отримую пропозиції щодо інтерв’ю: від телебачення до друкованих, чи інтернет ЗМІ. Не відмовляю, але певні правила та обмеження все ж встановлюю. Дуже допомагає мій досвід роботи журналістом, набутий з минулих років. Я вже повідомляв, що маю намір написати книгу про велоподорожі. Тож обов’язково внесу до неї розділ: “Як грамотно співпрацювати із журналістами?”. Адже сам був журналістом і підсвідомо відчуваю, що потрібно представникам цієї професії.
 

***

Наступна станція – радіо “Аверс”. Бувши в Луцьку я не зміг оминути студію. А тим більше, що радіоведучим там працює, мій друг, і так скажімо перший радійний вчитель Андрій Зубенко. У 2017 році, ще коли він працював на одній із луцьких радіостанцій я приніс йому концепцію проєкту Ukraine Dancing / музика свободи. Той оглянув і сказав “так”. З того часу програма про україномовну танцювальну електронну музику з’являється у радіоефірі. Згодом ми вийшли на всеукраїнський рівень, тож нині проект транслюється на топовій танцювальній радіостанції KISS FM UKRAINE. Щоб ви мали уявлення про цей проєкт – залишаю посилання на один із його випусків.
А як виглядає радійна студія “Аверс” показую у вкладенні нижче.
 
 
Також публікую нижче фото з Андрієм Зубенко. Я у порівнянні з ним – дуже низенький😜. Чи то, можливо, він дуже високий 😜

***

Бажаєте подорожувати так, як я? Тоді веломагазин “Rover Service”, може запропонувати вам величезний вибір велосипедів, а також інших велотоварів. Будь-які товари можна замовити не лише у їх фізичному магазині, що знаходиться у Луцьку за адресою проспект Соборності 3, а й через інтернет на сайті https://rover-service.com.ua/. Всі замовлені вами товари надійдуть у будь-яку точку України.
 
 
У цьому магазині я не раз лагодив свій велосипед і дуже задоволений. А тим більше для постійних клієнтів передбачено безліч знижок.
Під час веломандрівки на Балкани я ще раз завітав до них та поспілкувався із власником магазину – Олександром. До речі, ось його номер телефону – 095 527 9455 (за потреби телефонуйте, замовлення можна робити й телефоном). Працівники магазину полагодили кріплення до велокрил та провели мене в дорогу. Тож декілька яскравих фотознімків публікую нижче.

***

У дорозі достатньо часу на роздуми. Тож є час на переосмислення і подолання своїх страхів, опрацювання та знищення комплексів і навіть дитячих тривог. Напевно вони є в кожного. Тому веломандрівки – це і спосіб подолати депресію. Якщо ви вважаєте, що ваше життя це суцільне дно, з якого ніяк не вдається вилізти – час обирати й сідати на залізного двоколісного коня. А як обрати чудовий велосипед – я вже розповідав в одному із відео, якого прикріплюю нижче.
 
 
День другий в моїй подорожі завершився тим, що увечері під світлом ліхтаря я встановив намет у передмісті Володимира-Волинського. Підсумок – 128 км. 
 

*** 

А ви чули, що місто Володимир-Волинський хочуть перейменувати у Володимир? Це спроба повернути місту історичну назву, адже саме так воно називалося до приходу совка. Я не довго перебував у місті, але частково зняв його з квадрокоптера. Це відео показали в одному з випусків програми “Добрий ранок” на телеканалі “Аверс”.
 
 
А в місцевому джерелі, що у парку – поповнив запаси води. Один місцевий житель розповів, що геологи 60 років тому шукали вугілля, а наткнулися на воду. Джерело відразу освятила православна церква. Так воно виглядає зараз:
 

*** 

Князь Володимир Великий народився… на Волині
 
Так, все вірно. В “Повісті минулих літ” місце народження Хрестителя Русі не згадується, а от в Никонівському та Узстюзькому літописах XVI cт йдеться, що народився він в Будутиній весі. Саме туди княгиня Ольга відіслала його матір, ключницю Малушу. “Весь” – саме так колись називали будь-яке село/поселення. А Будутина весь – це сучасне село Будятичі під Нововолинськом. Саме так вважають історики. Подаю цитату з одного із літописів: «Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, – и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици».
 
Мовознавці й собі стверджують, що назва волинських Будятичів є спорідненою з літописним Будятиним чи Будятиною вессю, оскільки вона відповідає літописному трактуванню назви місцевості, як поселенню родини, або підданих якогось Будяти – його засновника чи власника. Звісно, в Росії на державному рівні вважають, що князь Володимир народився десь у хащах (на подобі Мухосранська) під Псковом. Але реальних аргументів щодо цього немає.
 
Окрім того, ще одним доказом того, що князь був волинянином є село Низкиничі, що знаходиться поблизу. Звідти родом воєвода Добриня, що став прототипом богатиря Добрині Нікитича з київських билин. Він був братом Малуші (мами Володимира Великого) і не дивно, що проживав у сусідньому селі. Низкинич/Нікітич – назви дуже подібні, історія любить їх викривляти, а тим більше, що з тих часів минуло понад 1000 років. Добриня, до речі, пізніше займався вихованням Володимира. А самого Володимира Святославовича нині православна церква канонізувала і вважає святим.
 
Я побував у селі Будятичі й був, чесно кажучи, розчарованим. Місцеві жителі знають про народження там князя Володимира, але жодної згадки про нього нема. Ні вулиці Володимирської, ні храму на честь відомого односельця. Насправді з села можна зробити потужний туристичний центр, куди б з’їжджалися туристи не лише з України, а й з усього світу. А поки-що там навіть доріг не побудували нормальних. Місцевий житель розповів, що селяни не захотіли приєднуватись до міста Нововолинська, хоч і знаходяться Будятичі на його околицях.
– Звісно, нам побудуть дороги, зроблять тротуари, але відберуть землю. Можливо, ми зробили помилку, що не приєдналися, адже сучасна молодь в землі працювати не хоче. В основному – на заробітках закордоном. В мене знайомий приїжджає і говорить: “Я краще піду на ринок і куплю все, що мені потрібно, а в землі порпатись не буду”.
 
Як виглядають Будятичі у 2021 році – дивіться на відео нижче, або ж на YouTube-каналі: 
 

***

Оглянув я також і село #Низкиничі, звідки родом воєвода Добриня. З київських билин ми знаємо його, як богатир Добриня #Нікітич. Найцінніша пам’ятка Низкиничів – це, мабуть, Успенський чоловічий монастир. Саме його мені вдалося зняти з висоти пташиного польоту. Приємного перегляду.
 
 
Як виглядає подвір’я монастиря можна глянути тут, і на відео нижче:
 
 

*** 

А пам’ятаєте, як співак MELOVIN на сцені Atlas Weekend поцілував хлопця та огорнув себе прапором ЛГБТ?! Якщо ні, нагадаю, як це було.
 
 
Так от: річ у тім, що цей хлопець родом з Нововолинська! Місто я теж відвідав у своїй мандрівці. А як ви вважаєте: це сором для міста, чи ні?) І взагалі: чувакові пощастило з поцілунком співака такого рівня? 
 

***

З Нововолинська до Червонограда їхати було проблематично. Лив дощ. Я промок до ниточки. Під вечір вже був у місті. Завчасно домовився із подругою про зустріч. Заїхав у місцеве кафе, розклав свої речі, під’єднав до розетки гаджети й телефоную їй.
 
– Слухай, – чую у відповідь, – я тільки-но прокинулась, а надворі дощ і так не хочеться кудись іти: приходь до мене додому!
Оце так несподіванка! Я вагався, але все ж наважився. Через 15 хв вже був біля її будинку, що на вулиці Степана Бандери.
Всі речі з багажника зняв, занесли їх до квартири. Велосипед прив’язали в під’їзді до поруччя.
– Ви що! Не залишайте там, – говорить її мама, – у нас вже за рік тут у під’їзді два велосипеди вкрали. Прийшли вночі, перерізали трос і забрали.
Тож порекомендувала затягнути його до квартири. Це було щось. Тягати свого залізного коня на 9 поверх – такий досвід у мене вперше. Добре, що по ліфту. Але ліфт був вузьким, тому довелося ставити ровер на дибки. Так, що переднє колесо торкалося майже до стелі.
 
Мене нагодували, випрали та висушили одяг, запропонували сходити в душ та лишитися на ніч у квартирі. Причому така гостинність від майже незнайомих людей. Ну як не знайомих: з Оленою Бондарчук я знайомий з 2009 року. Дівчина – представниця церкви християн-баптистів (ЄХБ), нині займається місіонерством, живе та працює у Грузії, а в Україні – тимчасово. До речі, ровесниця Незалежності України. Днями, а саме 24 серпня, святкувала 30-річчя. Красива та незаміжня. У січні 2020 року з професійною метою відвідала Камінь-Каширський, тож ми зустрілися за чашкою кави.
 
Перше, що я зробив зранку – відчинив вікно. Найбільше цікавила погода. Було сонячно. Це і порадувало! Тож вже згодом зібрався в дорогу. До Почаєва. Але спершу відвідав центр, адже Червоноград – перше місто в усьому Радянському Союзі, де скинули пам’ятник Леніну. Ще 1 серпня 1990, за рік до проголошення Незалежності та в знак покінчення з радянським минулим пам’ятник прибрали за допомогою автокрану. Близько 30 компартійців заважали проводити демонтаж, але так і не могли нічого вдіяти. Ці історичні кадри пропоную глянути нижче:
 
 
Загалом у прихильників знесення “ідола” була пропозиція замість Леніна встановити пам’ятник Шевченку. Так і сталося: бронзу перетопили, і нині в центрі міста красується батько-Тарас. Дивіться тут. До речі, на відео з мого ТікТоку можна помітити назву торгового центру. Кристинопіль – саме так і раніше називалося місто. У 1692 його заснував польський шляхтич Казимір Потоцький, назвавши на честь дружини Кристини Любомирської.
 
 
– Мені не подобається сучасна назва Червоноград, – говорить моя подруга Олена. – Відразу виникають асоціації з радянським минулим: “червона армія” і так далі.
Тож не даремно у місцевій раді точилися дискусії щодо його перейменування та повернення історичної назви, але з українським звучанням – Христинопіль! Проте думки в людей розділилися і не було досягнуто компромісу. Більше про це читайте тут.
Підсумок велопокатеньок за день – 91 км.

*** 

На Балкани їхав через Берлін. Не вірите?! Тоді самі ж переконайтеся на відео тут.
 
 
Насправді село з такою назвою існує в Україні, у Львівській області. Щоправда, називається воно “Берлин”, а не “Берлін”, як у Німеччині. Берлами/бричками називають дерев’яні карети, які місцеві майстри колись виготовляли для замовників з Європи. Саме так і виникла назва села. Принаймні так вважають місцеві жителі.
 
У 2019 році мені вдалося об’їхати всю Німеччину на велосипеді. І звісно – німецьку столицю також. Цікаво? Тоді читайте про мої враження тут. І знаєте, що спільного між німецьким Берліном та українським Берлином?! Хороші дороги! Це правда. Та на жаль саме це і є однією з причин постійних автокатастроф, адже деякі водії навіть у населених пунктах не обирають безпечної швидкості руху. Тож саме це і трапилось в той день у селі: 23-річний водій автомобіля “Skoda Fabia” здійснив зіткнення з мотоциклом марки “Spark”. Місцевий мотоцикліст 1963 року народження від отриманих травм помер ще до приїзду медиків. Його понівечене у крові тіло лежало на обочині. Картина – жахлива. Я маю ці кадри, проте прийняв рішення не публікувати їх у своєму блозі з морально-етичних причин. Додаю лише фото транспортних засобів.
 
Варто заздалегідь подбати про свою безпеку на дорозі. Це дуже важливо для всіх учасників дорожнього руху. У тому числі – для велосипедистів, які, зазвичай, чомусь нехтують правилами. Ознайомитися з ними ні для кого не буде зайвим, тому тримайте.
Свій велосипед я обладнав світловідбивачами, а також ліхтарями по обидва боки. Майже завжди одягаю велошолом, а увечері – і світловідбивний жилет. Якщо його немає – рекомендовано носити світлий одяг. Це стосується також і пішоходів. Коли-небудь я зніму про це окреме відео, а поки-що я бажаю вам безпеки в дорозі та щоб транспорт, який ви обрали – вас не підводив.

*** 

То був дуже теплий день, тому подорож до Почаєва переросла в насолоду. Як це було – дивіться на відео нижче.
 
Друзі, для мене дуже важлива ваша фінансова підтримка в подорожі. Це допомагає мені почуватися більш впевнено, а отже дозволить в рази покращити якість матеріалів у блозі та й загалом – якість самого блогу. А ще я обіцяю приємні сюрпризи: придбаю 10 сувенірів у країнах, яких відвідаю та по закінченню мандрівки розіграю їх серед людей, що підтримали мене фінансово. Звісно, без подарунків нікого не лишу. Тож мої реквізити нижче:
 
ПриватБанк – 5168 7554 6840 7750
Монобанк – 5375 4141 0814 7876
 
Також підтримати проєкт можна за посиланням.
Дякую тим, хто уже встиг зробити свій внесок в розвиток мого блогу.
 

*** 

Нарешті прибув до Почаєва. Мені вдалося зняти Почаївську лавру з квадрокоптера та змонтувати в окреме відео. Краса неймовірна, яку ми часто не помічаємо. Оцініть самі.
 
 
Можливо, трохи налякав черниць, як це було у Зимненському монастирі. Та впевнений, що відео саме з такого ракурсу значно цікавіші. Підсумок за день: 119 км велосипедом.

*** 

Після знімання з квадрокоптера пішов оглядати лавру зсередини. У велоформі. І тут мене відразу спинив охоронець, мовляв, “в шортах не положено”.
– Це ж храм Божий! – додав один із парафіян.
– Послухайте, – кажу я, – Бог приймає в будь-якому вигляді!
 
Зі мною не сперечалися. А все ж видали мені штани, запропонувавши внести під заставу 50 гривень. Для мене то не було так принципово, тож я погодився. А як одягнув – то розсміявся, адже виглядав у них, як клоун. Розмір – точно не мій, довелось підтягнути штанці вище, аби не спали 😀. Як це було – дивіться на відео: 
 
 

***

У Почаївській лаврі моляться за Путіна?
 
– Будеш у Почаєві, замовиш собі молитву “За здоров’я”! – мовила мені мама.
Так і зробив. Підійшов до каси, взяв бланк під назвою “О здравии” та прописав своє ім’я, а також ім’я мами. Вирішив замовити молитву на декілька місяців. Підходжу до каси, подаю лист та у відповідь чую від священнослужителя ряд запитань:
– А ви хочете до церкви? Причащаєтесь? Поститесь? Молитесь?
Це мене завело у ступор. Зі спокійною душею прийшов до храму – і тут на мене налітають. Причому з питаннями, що є абсолютно неетичними.
– Послухайте, я прийшов до вас і даю вам гроші, щоб ви за мене і мою маму молилися. Для чого ці всі питання? – кажу я.
Після цього питань стало ще більше і наша розмова ледь не переросла в дискусію.
– Та нам не треба ваші гроші. Ви знаєте, що в Україні розкол? – знову запитав священник.
– Ну я б з вами поспорив, – кажу я, проте навідріз відмовляюся дискутувати.
– То до якої ви церкви ходите? – знову запитав священник.
– Послухайте, я хрещений у вашій церкві. Але поважаю всі релігії, що існують в Україні, адже всі вони ведуть до одного Бога. І можу дозволити собі зайти будь-куди! – відповідаю я.
– Вибачте, ми не можемо прийняти ваші замовлення, – під кінець завершує священник на касі.
– Окей, занесу в іншу церкву! – відповідаю я, виходячи з приміщення.
 
Ще ніколи візит до храму мене так не засмучував. Оце дожився, вже і молитви тут не приймають! Що за ненависть та неприязнь?! На виході з лаври мене заспокоїв один зі священників зі скринькою в руках.
– Ви не перші, хто виходить з лаври з такими проблемами. Не засмучуйтесь, я буду за вас молитися, – сказав він, узявши в мене бланки “О здравии”. Чоловік представився, як отець Іван із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Радивилів.
 
 
Надворі сутеніло. Час шукати місце для намету. Бачив, що парафіяни ставили їх на території лаври. Проте я навідріз відмовився це робити. Мені там не раді. Тож виїхав за місто та встановив у полі. Чесно кажучи, я не міг змиритися з цією відмовою. Тож під ранок вирішив провести експеримент. Я подумав: “Якщо вони за мене не хочуть молитися, то чи будуть молитися за Путіна?! Цікаво. Адже він точно підпадає під всі їх критерії”.
 
Склав намет – і знову прибув у місто. Заходжу до каси. Знову беру бланк і під словом “О здравии”, прописую українськими літерами “Владіміра Путіна“. Оглядаю прайс, де найдешевша молитва на 1 літургію коштує 3 гривні. Та й цього йому забагато! Я просто бажаю, щоб Бог дав Путіну мудрості припинити війну в Україні.
 
Переді мною черга з 5 осіб. Люди стоять з бланками, які вщент заповнені іменами та священник знову розпитує їх, чи відвідують вони церкву, чи причащаються, чи моляться і т.д. А хто не підходить хоча б під один критерій – відмовляє у молитві. “Строго“, – думаю я, але не переймаюся, бо впевнений, що священник точно знає, що Путін – парафіянин православної церкви Московського патріархату, і якщо ходить до храму, то робить це й публічно. Тут цікавість в тому, як реагуватимуть у лаврі та чи приймуть молитву за нього.
Нарешті настала моя черга. Подаю касиру завернутий бланк. Той розгортає його, читає і… Бачу великі круглі очі священника… Ніяковіння… А потім запитання:
– А Путін – то фамілія?
– Так, – відповідаю я.
– Харашо! – промовляє священник, забравши гроші та бланк. Більше жодних питань він не ставив.
Я шокований… Та водночас заспокоївся, адже все стало на свої місця.

***

А от і ще одна локація, де можна стежити за моєю мандрівкою: обласна газета “Волинь-Нова”. Під час веломандрівки до Парижа у 2019 році вони передруковували рядки мого блогу в газету, тож за нею мали змогу стежити тисячі передплатників. Тому й цього разу я дозволив журналістам друкованого видання таку радість: використовувати будь-які матеріали блогу із посиланням на першоджерело. Ось і перші результати.
 

***

Нарешті підготував і відео Зимненського монастиря. З квадрокоптера святиня виглядає значно яскравіше. Нагадаю, що в село Зимне заїхав по дорозі до Нововолинська. Дивитись на YouTube можна тут. 

Також маю і це відео, і ще одне: 

***

І ще деякі фото з Почаєва… 
 
 
До речі, заходив у їх їдальню. Просторо, гарно та водночас скромно. Дуже смачно готують, приємний персонал, доступні ціни, а ще обслуговують українською мовою. Ставлю величезний плюс!
 
 
P.S. Знайшов у архіві ще й таке відео: 
 

***

Траса Почаїв – Тернопіль. Знову почало дощити і я промок до ниточки. Окрім того – забруднився. Розуміючи, що бажано випратись – написав своєму давньому другові Ігорю. Ігор Українець є головою благодійної організації “Братерство сиріт України” та вважає себе геєм. Якщо ви стежили за моєю веломандрівкою до Парижа, то повинні пам’ятати, що познайомились ми у німецькому місті Дюссельдорфі. Тоді він докладніше розповів про свою позицію і те, як реагують на це родичі. Більше про знайомство тут.
 
Ігор родом із Бакоти.
– А як ти потрапив у Тернопіль? – запитав якось я.
– У мене були стосунки з хлопцем, який жив у Тернополі і я переїхав жити до нього… Але стосунки так і не склалося і я лишився в місті, – сумно відповідає Ігор.
 
Після знайомства в Німеччині ми почали співпрацювати. Тож Тернопіль після цього відвідував разів зо 5. Ігор разом із волонтерами постійно проводить збір коштів для дітей сиріт та відвідує дитячі будинки-інтернати. З собою привозить подарунки, усі необхідні побутові речі, одяг, іграшки. А також організовує для дітей солодкий стіл та дискотеку. От саме в цьому і полягає наша співпраця. Мій 7-річний досвід роботи діджеєм став у пригоді. Разом ми реалізовуємо проєкт “Лагідна українізація“, тож на наших дискотеках відсутня російська музика та грає багато української. Тому, якщо ви маєте можливість допомогти дітям – надсилайте кошти за цими реквізитами – http://bsu.org.ua/donate/. Гарантую, що вони обов’язково надійдуть за призначенням. Це перевірено неодноразово!
Ігор вимушено записав мене у волонтери. А ще посприяв тому, аби я створив свою громадянську організацію. Нарешті це сталося, тож ГО “Творчі та незалежні” була зареєстрована у 2020 році, а стати членом організації забажали багато людей. Більше про це – читайте тут.
 
А тим часом Ігор зі своїми колегами забажав створити власну партію. Та коли дізнався, що для цього потрібно 300 тисяч гривень зійшлись на думці, що спершу то буде громадська організація. “Соціал-ліберальна ініціатива” – саме таку назву матиме майбутнє об’єднання. І їх мета: розвиток соціал-ліберальної ідеології. Ігор вважає, що партій та організацій такого типу ще не існує в Україні. Та буде боротися за права секс-меншин, легалізацію проституції та легких наркотиків і не тільки… Зараз чоловік проживає зі своєю племінницею Олею, яка навчається в місцевому виші. Ігор як завжди тепло прийняв: я сходив у душ, переночував у квартирі, а ще він виправ мій одяг та висушив його, нагодував мене і провів у дорогу. По завершенні ми зробили декілька фото.

***

Тоді ж у Тернополі я дав коротеньке інтерв’ю для телеканалу “Аверс”. По вайбері. Ще не зібрався, тому виходити на вулицю не захотів. І тут виникла ідея:
– Ігор, а можна я порозмовляю з ними на балконі?
– Без проблем! – почув у відповідь.
 
Що з цього вийшло – дивіться на відео: 
 
 

***

Пригадую, що в одному із сіл Львівської області сів пообідати на території каплички, що була огородженою. Коли виходив – закрив браму.
– Стійте, не закривайте! – кричить місцева жителька та підходить до каплички з квітами, – Слава Іссу!
 
Її вітання завело мене у ступор. Пам’ятаю востаннє я себе так почував, коли у кума Ярослава (м. Ківерці, що під Луцьком) священник освячував будинок і сказав: “Христос охрестився!”. То було свято Водохреща. Я змовчав, як і в цей раз. Пізніше кум мені пояснив: “Треба відповідати: “У річці Йордані!”. Так і цій жінці сказав, що не місцевий і не знаю, як відповідати на її вітання.
– Дуже просто: у нас відповідають: “Слава навіки”. А у вас, як вітаються?!
– “Добрий день”! А старші люди: “Слава Богу”!
– О, “Слава Богу” – теж добре!
 
Отак у мандрівці я пізнаю і місцеві говірки, і навіть традиції. А от нещодавно почув нове слово: “пижик”. Як думаєте, що воно означає?
 
У Тернополі довго не затримувався. Проїхався понад озером, а також по велодоріжках.
 
 
Підсумок за 30 серпня: 74,2 км. Про це добре знає Strava.
А загалом могло й бути більше… Тільки от дощ є серйозною перешкодою.

***

Жив був один чоловік. Умів грати на бандурі, знав декілька мов, мав трьох жінок і одну з них – повісив у своєму дворі. Поляки боялися його, як чорт ладану. Говорять, що він навіть прийняв іслам, хоч все життя захищав православну віру. А ще цей чолов’яга, уявіть собі, заснував окрему державу. А головне те, що нині його прізвище носить одне українське місто, в якому я побував.
 
Так, це #Хмельницький. До 2019 року ім’я славного Гетьмана носило й місто Переяслав, що на Київщині. Проте йому повернули історичну назву, що зараз хочуть зробити з Володимиром-Волинським на Волині. Не даремно свій шлях я прокладав через Хмельницький. Мене запросили. Мої хороші друзі та партнери – представники веломагазину Veloman Extreme. Так і познайомився з його власниками Костянтином Зеленко і його дружиною Аліною, а ще зі Стасом (Констянтин представив Стаса, як кращий у світі веломайстер!).
 
 
У магазині мене справді прийняли, як удома. Нагодували, подарували велорукавиці, додатковий ланцюг та велошину, встановили на велосипед світловідбивачі та оновлене кріплення для мобільного телефону, подарували додатковий універсальний ключ шестигранників, перевстановили велокрила, дали в дорогу триденний армійський сухий пайок та багато іншого. А потім разом провели в далеку дорогу… За що дуже дякую!
 
Увечері зупинився в селі #Дунаївці. З Хмельницького виїхав пізно, тому подолав всього 96 км. А от попереднього дня проїхав значно більше – 111 км. Думаю, непогано. Принаймні так відзначає додаток Strava.
 

***

Ну а потім – знову інтерв’ю для телеканалу “Аверс”. Дивіться на 37:02 хвилині. 
 
 
На цей раз я розповів про стан доріг, погоду і те, яку митницю перетинатиму на кордоні з Молдовою.

*** 

І ще одне інтерв’ю для громадського інтерактивного телебачення (ГІТ) у місті Луцьк. Говорили про те, чим я пишаюся, про історичний зв’язок Молдови та України, особливості країн Балканського півострова, казуси в минулій веломандрівці до Парижа. Цікаво та пізнавально, перегляньте.
 

*** 

І як тут не розповісти про Кам’янець-Подільську фортецю. Зняв цю красу на квадрокоптер.
 
 
Рекомендую відвідати. Є на що подивитися. А особливо справило враження те, як і чим на той час катували людей. У фортеці зберігаються всі присутні для цього предмети. А також муляжі людей, що сидять в темниці.
А ще у фортеці знаходиться музей російсько-української війни, у якому знаходяться особисті речі загиблих учасників АТО (ООС), а також докази причетності до війни Росії, чого та і собі не визнає, називаючи її “громадянською війною в Україні”. Такої думки Путін, патріарх Кирил та вся їх панівна верхівка. Цікаво, що і серед українців є люди, що поділяють думку Путіна. Наприклад, митрополит Української православної церкви (МП) Онуфрій (він заявляє це публічно), а також багато парафіян цієї церкви. Ну дуже цікава ситуація! Та, на жаль, можлива лише у нас в Україні…
Є ще і таке відео фортеці.

***

Ну й звісно. Декілька селфі. На фоні знову ж таки Кам’янець-Подільська фортеця… До речі, під спорудою місцеві жителі встановили декілька наметів та для атмосферності Середньовіччя носять типовий для того часу одяг…
 

*** 

І традиційно: Хотинська фортеця на фото… Чи то я на фото… Так вже я люблю себе, що не можу налюбуватися 😀
 
 

*** 

А ще я зняв із квадрокоптера Хотинську фортецю… А ось це відео і на моєму YouTube-каналі. Підписуйтесь!
 
 
У приміщенні, на жаль, не побував, адже замок на реконструкції… Думаю і зовнішній вигляд може багато чого розповісти..
Дороги в самому місті потребують ремонту, адже ями на дорогах місцеві жителі просто засипали камінням та будівельними відходами.

***

Ну, Бодя! Скільки можна! Мені вже набридло дивитися твої інтерв’ю:
 
Повернутися до змісту
Наступний розділ