Німеччина

Веломандрівка до Парижа

 
27.07.2019
 
У місті #Слубіце в Польщі лишився ще на півдня: встановив ліхтар на велосипед, а також закупив продуктів в дорогу. У Google Перекладач завантажив декілька мов: українську, німецьку, нідерландську та французьку, аби вони працювали без інтернету. Англійська встановлена за замовчуванням. Також завантажив собі декілька карт у Google Maps. Відкрив Вікіпедію, щоб трохи почитати про Німеччину. (До речі у Слубіцах встановлений перший в світі пам’ятник Вікіпедії).
Врешті-решт залишив місто і вирушив у дорогу. І тут відчув, наскільки крутою є моя подорож. В Німеччині дуже приємно подорожувати, я мріяв, аби день не закінчувався. Проїхав понад 100 км, і мені було мало. Це просто неймовірно: ідеальні рівненькі траси та дуже багато велодоріжок. Погляньте.
 
 
Незнання німецької мови – це одна із проблем, але не для мене. Хоча те, як я спілкуюся з німцями, виглядає доволі кумедно. Ось для прикладу, як я вперше попросив у німця води: під’їжджаю до подвір’я, дістаю телефон, набираю в перекладачі текст: “Я турист з України. Чи можна у вас набрати води?”. Далі отримую переклад та передаю телефон німцеві. Той читає, посміхається і киває. Відчиняє мені браму, запрошує до себе на подвір’я, мовчки набирає воду у мої пляшки і подає мені. Я знову дістаю телефон, прописую в перекладачі: “Дуже дякую” та подаю телефон йому. Той читає, усміхається, я жестом прощаюся з ним та сідаю на велосипед. Інколи у розмові я використовую англійську: сказав два-три слова, доповнив їх деякими жестами – і мене всі розуміють. А коли маю доступ до інтернету, обираю в Перекладачі функцію “Бесіда” та спілкуюся з людьми вголос. Продиктовую текст українською, після чого Перекладач озвучує його іноземною мовою. І навпаки. Словом, сучасні технології дозволяють знайти спільну мову з усіма. Тому я не жалію, що не вивчав у школі німецької мови, адже вона фактично і не потрібна. Краще б нас навчали англійської.
Увечері я лишив свій повербанк на одній із заправок. Тамтешній працівник його підзарядив.
 
 
***
 
Де почався #Берлін (#Berlin), я так і не зрозумів. A тому, що сусідні містечка, які знаходяться навколо нього, тісно споріднені зі столицею.
Я планував залишитися у Берліні весь день, проте цього було мало, аби оглянути всі найцікаві локації міста. Ви не уявляєте наскільки зручно берлінськими вуличками пересуватися велосипедом. Велодоріжки всюди, а велосипед – пріоритетний вид транспорту. Я думаю водії, які їхали на авто, мені заздрили.
То було шикарно. Я полюбив столицю Німеччини, впродовж двох днів об’їздив її повністю і тепер орієнтуюся по місті.
Для початку пропоную оглянути, як виглядає основний символ міста Бранденбурзькі ворота.
 
 
Звісно, окрім відео я маю і безліч фотознімків.
 

Із коментарів:

Мрію побувати у Німеччині, у Берліні, звісно, у тому числі. Невже німці справді дуже пунктуальні і скрізь ідеальний порядок?
 
28.07.2019
 
East side gallery (Істсайдська галерея) є найдовшою галереєю у світі. Вона постала на залишках берлінської стіни. Це понад сотні малюнків різних напрямів, близько одного кілометра вздовж. Я обійшов її повністю, залишивши свій велосипед без нагляду. Ще у Франкфурті (Одер) один німець порекомендував не турбуватися за свій транспорт, адже в Німеччині крадіжки майже не зустрічаються, це не прийнято. Перевірив і не один раз.
Малюнок московського митця Дмитра Врубеля, де Брежнєв цілує в губи керівника НДР Еріха Гоннекера є найпопулярнішою картиною галереї. Біля неї – завжди найбільше скупчення туристів. Їх близько сотні: одні просто фотографують картину, інші фотографуються на її фоні. Скажу навіть більше: картина є однією із візиток Берліна і часто зустрічається на сувенірах.
 
 
***
 
Набагато частіше у Європі можна зустріти українців, ніж, наприклад, росіян і це радує. У Берліні зустрів українську сім’ю Монченків. Проживають поблизу Києва. Я запитав, як їм вдалося виїхати в подорож, адже не кожна українська сім’я зможе собі таке дозволити.
– Ця поїздка є вимученою, ми дуже довго готувалися до неї…, – почув у відповідь.
Врешті-решт настав момент, коли Омельченкам запропонували вигідний тур Європою і вони погодились відвідати Берлін та Париж. Дуже приємні люди, запропонували зробити спільне фото. А також залишили свою візитку для подальшого спілкування. Михайло Монченко працює директором у Київському відділі польської фірми Blachy Pruszynski, що є виробником матеріалів для покрівель та фасадів.
Також у столиці Німеччини зустрічав людей із Рівного та Вінниці. А ще познайомився з молодою парою із Румунії, з хлопцем із Польщі. Словом, я завжди намагався підходити до людей, що розмовляли українською, російською та польською мовами і завжди знаходив з ними спільну мову. Майте на увазі, що українці – то не лише заробітчани, як прийнято вважати, а й активні туристи.
Якось один чоловік підійшов до мене та попросив сфотографувати його на фоні замку. Розмовляв англійською. Я взяв його телефон і був здивований коли помітив російський інтерфейс. Так-от познайомився з мандрівником із Казахстану. Чоловік рекомендував відвідати балканські країни, а саме Албанію, зазначивши що з України туди є дешеві авіарейси.
Дуже багато у Німеччині біженців з арабських країн, а також турків. Впізнати їх можна за темнішим відтінком шкіри. Більшість живуть бідно, просять милостиню. Проте є й такі, які вже набули крутий автомобіль і мають хорошу роботу. До іноземців німці відносяться абсолютно спокійно, толерантно. Звісно, якщо не завдаєш їм шкоди.
 
 
29.07.2019
 
Говорять, що німці педанти. Я б так не сказав, хоча мені часто робили зауваження в дорозі. Не знаючи мови я не відразу розумів у чому справа. Лише за декілька секунд: одного разу у мене пляшка з водою злетіла із велосипеда та покотилися по трасі, а ще я заїхав у пішохідну зону, де заїзд заборонений. На щастя я задоволений такою допомогою та увагою від німців, і це мене не дратує.
Вулиці міст і сіл в Німеччині вичищені до блиску. Так повинно бути і в Україні. Багато розуму для цього не потрібно: достатньо лише не смітити, встановити якнайбільше смітників по вулицях і в зонах відпочинку та назначити відповідального за вивезення сміття.
Щоб не виїжджати за місто в мене з’явилася ідея переночувати на центральному залізничному вокзалі. А тим більше поспати – це ж так просто: достатньо лише вибрати тепле приміщення, підібрати зручне положення та закрити очі. У Києві на вокзалах є окремі кімнати для відпочинку, а от у Берліні такої кімнати я не знайшов. Проявив креативність і розстелив на підлозі свій коврик. Десь о годині 4 мене розбудили місцеві працівники. Я зрозумів, що так просто на берлінському вокзалі не відпочинеш, як у Львові, чи Києві, тому коли вони пішли – я зручно вмостився на лавочці. Удруге мене розбудили в годині 7. Я жестом показав на годинник, мовляв, чекаю свого потяга і вони покинули мене. Більше не спав. Фактично цього вистачило. Поїхав далі оглядати місто, проте в обід мене знову хилило на сон.
У центрі Берліна є величезний парк під назвою #Тіргартен (#Tirgarten), яким німці дуже пишаються. Посеред 200 гектарів розмістився і меморіал радянської слави: такий собі пропагандиський музей із радянським танком та пам’ятником радянському солдату. Я помітив,що туристам припала до душі ця територія, безліч молодих людей там просто відпочивали. Тож і я не був винятком і розстелив на зеленій травичці свій чарівний коврик. Поспав близько півгодини. Розбудили місцеві поліцаї: вони вигнали із парку не лише мене, а всіх туристів. Я не був засмучений, адже тих півгодини врятували мене від обідньої сонливості. У Берліні місцеві жителі не можуть вконтролювати величезний потік туристів, тому і самі дуже часто порушують правила дорожнього руху. Для прикладу погляньте, як поводився німецький велосипедист попереду мене на шляху до меморіального комплексу “Берлінська стіна”.
 
 
А такий банер з величезним українським прапором розміщений поблизу музею Чекпойнт Чарлі на Фрідріхштрассе.
 

Із коментарів:

Тут був найвідоміший контрольно-пропусктий пункт
 
Власниця цього музею – українка. Нас знайомили з нею під час екскурсії Берліном. Якщо б ти про це знав, мабуть від неї отримав би якихось сувенірів, а може й смаколиків. Дуже гарна жінка.
 
***
 
Ранок у Німеччині мене часто дивує: літні жінки років 50-60 активно займаються спортом, бігають та катаються на велосипеді, одягаючи шоломи. Такого я не можу уявити в Україні.
Дорога молодь! Розкажіть своїм предкам про здоровий спосіб життя! Дайте копня під зад своїй бабусі, а то вони, старі пердуни, тільки таблетки жеруть кілограмами. “Хочеш бути сильним – бігай, хочеш бути красивим – бігай, хочеш бути розумним – бігай”, – казали колись стародавні греки.
Про #Берлін можна розповідати довго, краще оцініть місто на фото нижче. Під вечір поблизу Брандербурзьких воріт я спіймав вуличний wi-fi та організував у своєму інстаграмі пряму трансляцію, у якій дозволив усім, хто за мною стежить поставити будь-яке запитання стосовно подорожі. Найактивнішою серед підписників була Оля Лесік, тому обіцяю привезти їй сувенірчик із Європи. Подібні трансляції буду проводити неодноразово, тому приєднуйтесь до мене в інстаграмі: @nestorlipich
 
Із коментарів:
Я знаю, але вчора у мене були жнива, а затра бульба. А потім посівна ))))
 
В Берліні смачне морозиво в торговому центрі.
 
Дійсно смачне. На Потсдамській площі є квартал, який японці будували. Отам саме смачне морозиво в Берліні
 
***
 
Як вам мій блог?! Діліться побажаннями у коментарях… А поки-що я продовжу знайомити вас зі столицею Німеччини.
 
 

Із коментарів:

Все нормально, але як би побільше фотографій але для цього треба мати більше часу?
 
Все класно! Цікаво стежити за вашою мандрівкою, у вас цікаві “словесні замальовки” до кожного з записів. Але мене дуже цікавить одне питаня: чому для своєї подорожі ви обрали саме Францію?)
 
***
 
Всі фото із Берліну не поміщаються в один допис, тому додаю…
 

Із коментарів:

Сіруватенько, жодних квітів, лише трава. А подекуди й височенька.
 
Справді сіро, одноманітно. Німці дуже педантичні, у них нема фантазії…
30.07.2019
 
Німці дуже ліниві. Самі майже нічого не готують, все купують. Користуються приладами, технікою. Пісок, листя з асфальту замітають машини.
Як усюди в Європі – тут теж почалися жнива. Коли бачу комбайн – стараюся якнайшвидше оминути його, адже ненавиджу пил. А тим більше в таку спеку. У них немає сіновалів. Солому тюкують і продаються, або ж залишають для своїх потреб.
У Німеччині багато сонячничних електростанцій. Ось для прикладу.
 
 
 
 
Та вітрові електростанції.
 
 
 
Із коментарів:
Вони не ліниві,в них просто рівень життя інший. Я в Австрії за кілька місяців може 2-3 рази шось готував. Люди просто кайфують від життя і не паряться ні за що.
 
Німці дуже практичні. Вони займається спортом: бігом, їзда на велосипеді, вигулювання собак.
 
***
 
В плані доступу товарів та послуг Україна значно випереджає Німеччину. Тут теж, як у Польщі, не багато магазинів, а подекуди лише один на 5 населених пунктів. Як для мене – це дико: нещасні німці.
В дорозі перетнув цікаве містечко #Цербст (#Zerbst/ #Аnhalt). Та зняв головну його головну окрасу. Дивіться на відео. 
 
 
 
 
Німці почали дивувати своєю щедрістю. Увечері знову звернувся до місцевих жителів за допомогою. Так познайомився з німцем Томасом. Він підзарядив мій павербанк, поповнив запаси води і дав солодких гостинців у дорогу.
 
Із коментарів:
Ангальт-Цербська династія звідти?
Olha Doroshenko, не знаю. Там на відео чоловік розповідав про якусь Катерину. Німецькою. Я не зрозумів
Olha Doroshenko, ого…
 
В Європі дуже великі податки з робочої сили. Зовсім не є рентабельно тримати багато магазинів і персоналу. В Україні продавці працюють за 150 євро, а в Німеччині за 2000 євро мінімум, а ще треба логістика, щоб у всіх маленьких магазинах були в наявності усі необхідні товари. У всіх німців є автівки, сів і доїхав в магазин, щоб зробити закупку. В Таллінні цілодобових магазинів мабуть не більше 3-5 на все місто.
 
***
 
Уявіть собі українське місто, чи село. Навколо нього річка та озера, ліс. І от якогось прекрасного дня один пан сказав, що це все віднині належить йому. А всім порушникам – смертна кара.
Це реалії середньовіччя. А щоб різні місцеві князьки не зазіхали на те, що належить народу в місті #Магдебург (#Magdeburg) вигадали ряд правил, які передбачали надання величезних привілей кожному жителю громади, а не лише панам, чи посадовцям. Це, наприклад, право розпоряджатися ресурсами міста, впливати на його розвиток тощо. Ці привілеї стали називати Магдебурзьким правом, яке широко поширилось на українські міста та села.
А знаєте, що спільного між німецьким містом Магдебург і Каменем-Каширським? По-перше, це отримання містом магдебурзького права в 1430 році. По-друге, в Камені тепер є вулиця, що носить назву німецького міста: відповідно до закону про декомунізацію вулицю 1-го травня перейменували на вулицю Магдебурзького права.
Як Магдебург виглядає сьогодні – пропоную переглянути на фото.
А ще відео.
 
 
 
Із коментарів:
Вулиця “магдебурзького права” )))), чому не просто “магдебурзька”?
 
***
До речі, годинники в Німеччині потрібно перевести на годину назад. Як у Польщі – там час однаковий. Тобто, якщо зараз в Україні 19:00, то в Німеччині лише 18:00, все просто.

У Магдебурзі в кафе Gehrke am Hasselbachplatz мене обслуговували… українською мовою 😊. А все тому, що там працює українка, Svitlana Popova. Дуже приємна дівчина. Родом з Донецька. Під час війни встигла пожити і в Запоріжжі, і в Рівному. У Німеччині навчається і працює. Поспілкувалися, познайомилися. Світлана дала пораду бути обережним у Магдебурзі, адже в місті багато націоналістів. Хоча я не помічав жодної агресії від людей.

А ось відео моїх велопокатеньок.
 
 
 
 
***
 
Нестерпна спека. Доводиться зупинятися в дорозі по декілька разів. Постійно поновлювати воду, якої вдень випиваю по 6-7 літрів. Часто замість води купую в супермаркеті молоко. Воно недороге у Європі, а головне – завжди холодне. А ще, аби перебороти спеку купаюся майже в кожній водоймі. Чи то річка, чи озеро, стрибаю в одязі.
У місті Sunstedt, що недалеко від Ганновера зупинився на ночівлю. Знову в місцевого жителя попросив підзарядити повербанк. І навіть не уявляв, чим це все обернеться. Німець запропонував мені встановити намет у його саду, приготував вечерю, пригостив холодним пивом. Словом, такої щедрості на своєму шляху я ще не зустрічав. Ми знайомилися, спілкувалися до першої ночі. Стефан виявився завзятим прихильником рок-музики. Коли я сказав, щo німецький гурт Rammstein дуже популярний в Україні, а їх пісню “Du hast” й досі замовляють на моїх дискотеках – його захопленню не було меж. Він відразу сповістив про це своїй дружині, яка в той час була на роботі. Сам Стефан Сегер працює механіком в автомобільній компанії Volkswagen. Має неабияке почуття гумору. Сказав: “Зараз подратуємо сусідів!” і опівночі на повну гучність увімкнув музику. То було весело.
Зранку він зареєстрував на своє ім’я мою німецьку сім-карту. Ви не уявляєте, як тяжко її зареєструвати: спершу сфотографував свій паспорт, потім своє обличчя, пізніше оператор зв’язався з ним по скайпу, аби остаточно переконатися, що власник карти він. Стефан пропонував лишитися у нього довше, аби я зміг познайомитися з його дружиною. Проте я вимушений був поїхати. Приємно зустрічати таких щедрих людей. Дякую тобі, Stefan Säger.
 
Із коментарів:
Ja war doch lustig😎 Schön erzählt,fein Rammstein gehört🤘😉 Vielleicht schafft es Google ja mal,ordentlich zu übersetzen😋 Sag ja,wenn du auf dem Rückweg bist darfst gern anhalten
Stefan Säger, Danke schon. Sie sind gufer Mensch. Ukraine und Deutschland ist Freundschaft。
 
Так дійсно бувають чудові люди не тільки на Поліссі)))). Потім, крім того якщо Ви п’єте у великій кількості воду, то це найперша причина коли Ви, шановний, будете скидати вагу. Це перевірено. Дійсно бажано пити у такому разі молоко, або який-небуть сік, який звичайно є дорожчим, або яблуко і то краще більш до кислого.
 
Володарка с.Зрайки за тебе!!! Ти супер, всього тобі самого найкращого!!!
 
***
Дуже часто українців у Німеччині називають “рускімі”. А перша асоціація тут із “рускімі” – це “водка”. І тут я думаю: це ж треба так росіянам своїм алкоголізмом зіпсувати собі репутацію. Я завжди поводжуся гідно, заперечею і та пояснюю, що ми не “рускіє”, ми різні з ними, ми окрема повноцінна нація. Словом, німців треба перевиховувати, а стереотипи про нас викорінювати. Українці! Коли прибуваєте в іншу країну – не принижуйтесь, навіть якщо приїхали на заробітки. Ви рівні з ними!

Я думав, що більше добрих людей не зустріну. Особливо, коли в місті #Ronnenberg (#Ронненберг) переді мною закрили двері, навіть не вислухавши. Я тримав свій павербанк у руках та пішов шукати допомоги в інших людей. Натрапив на компанію людей, що відпочивали на подвір’ї. Допомогли з радістю! Оце вже німці були захоплені, коли сказав, що приїхав велосипедом з України, і їду до Франції! А коли дізналися, що постійно пишу про свою мандрівку на фейсбуці – в хід пішли селфі, спільні фото. Знайомство переросло у дружбу.

Änn Chen запропонувала провести ніч у їх будинку. Знизу в підвалі встановили надувний матрац, дозволили скористатися душем, підзарядили мої гаджети. Словом, вже другий день поспіль я відпочивав з німцями до першої години ночі, розпиваючи пиво.
Енн працює у стоматологічній клініці, спеціаліст з виготовлення протезів. Поляки презирливо відносяться до німців, мовляв, вони горді. А мені німці здаються дуже простими, на відміну від пихатих польських панів, що навіть дивляться на українців зверхньо (особливо на заробітчан).
Люди бувають різними. Інакше було б не цікаво. І, дякувати Богу, у своїй подорожі я постійно натрапляю саме на добрих людей.
 

Із коментарів:

Щасливчик, як зустрічаєш лише хороших людей👏
Марія Сидорук ну, певно “яке їхало – таке здибало” і в цю сторону працює)))
 
Польські пани також є різні. Найбільше мене здивували наші українські заробітчани, які в Польщі ну дуже зверхньо себе ведуть
 
Лідія Найдич, я зустрічав заробітчан, які поводяться як нещасні і в стані безвихідності. І знаєте, за таких печально. Краще, аби кожен українець поводився гідно. І тоді зарплати були б вищими. Навіть в Україні
 
***
Коли використовуєте смартфон, як навігатор – для вас ще один лайфхак. Як зекономити заряд та мегабайти інтернету?! Все просто: відкриваєте карту, прописуєте населений пункт, до якого варто дістатися. Знаходите веломаршрути і вимикаєте мережу. Вже знайдені веломаршрути працюють без інтернету, а тим більше режим “польоту” значно економить заряд телефону.
Після Ганновера (#Hannover) розпочалися гори. То було захоплююче видовище: іноді з висоти я бачив цілі міста. А були моменти, коли і 2 кілометри не крутив педалі, спускаючись з гірки. Не забуду ніколи. Ось один із відеороликів таких покатеньок.
 
 
 

Із коментарів:

Встанови собі Maps.Me, оффлайн карти та один з кращих навігаторів.
 
***
 
Щодня проводжу в дорозі близько 10 годин, а то й більше. Як тільки настає вечір – то якась дивина: замість втоми в мене з’являється ще більше енергії. Тому вечори найбільш продуктивні.
Не зміг пропустити місто #Großenwieden (#Гросенвіден), що на річці #Везер (#Weser) в Нижній Саксонії. Зауважте на чистоту в зонах відпочинку. Українцям варто повчитися.
 
 

Із коментарів:

Чудовий приклад для наслідування. Я маю на увазі не тільки смітники, але й карти (мапи) розташування/локації зони відпочинку. До речі, у нас поки немає, але маємо зони/локації про яких подекуди можна здогадатися, що це є саме те в якому слід відпочити, або перевести дух.
 
31.07.2019
 
Справило враження німецьке містечко #Людінггаузер (#Lüdinghausen), що знаходиться поблизу Мюнстера. Його огляд – на відео.
 
 
 
На жаль, не можу описати всі міста та села, яких перетнув своїм всюдиходом. Хоча кожне з них варте уваги. А зараз перегляньте наступне відео і в коментарях під цим дописом вкажіть, що то за інструмент, яким грає жінка.
 
Із коментарів:
Так то ж шарманка!))))
***
 
Люблю траси, де завжди потрібно їхати прямо. А таке буває. Іноді аж 45 км. Велосипед ремонтую щодня. Чим ближче до цілі – тим частіше він показує себе з негативної сторони. Пробиті колеса – то вже не дивина. Доки бортував – німці разів з 8 зупинялися і пропонували допомогу. Я відмовлявся, казав, що все “гут”, сам справився. Потім зламамався багажник. Скріпив його підручними методами: добре, що у німця Стефана декілька днів тому взяв 2 метри алюмінієвого дроту. Потім зламався насос: добре, що в комплекті з інструментами був ще один. Цікаво, чим ще мене буде випробовувати доля?) Чекаю на нові випробування, бо завжди знаю, що вихід є з кожної ситуації… Дорога – то неоціненний досвід!
 
 
Ще одна цікава локація в Німеччині – містечко #Kloster (#Клостер).
 
 
А це відео про те, як готую собі вечерю, не застосовуючи дров. Користайте.
 
Із коментарів:
На майбутнє рекомендую покришки із захистом від проколів Schwalbe marathon plus tour – за 5000 км пробивав лише двічі. Плюс якісний протектор з гарним накатом. 😉 Правда не знаю, чи є такі на найнери.
 
А той млин, певно, уже суто декоративний))) Колесо крутиться, але води на лопатях нема, значить його НЕ вода крутить!)))
 
Чого не уклав угоди з фірмою виробником цих велосипедів, міг би трохи підзаробити )))))
 
***
 
#Мюнстер (Münster) запам’ятався мені довжелезним пляжем вздовж річки. А от дорога до Дюссельдорфа – прямою велодоріжкою вздовж Рейну, де близько 50 км були висіяні ожинами. Це портові містечка, тому на річці частенько трапляються човни, кораблі, яхти.
Мало хто з німців куштує ожини. Це мене й здивувало: в Україні ці дари природи жадібно зривали би при першій нагоді, на варення, чи кампот.
Як і обіцяв – у кожній країні буду проводити огляд цін у супермаркетах. На черзі Німеччина.
Від 1 січня 2019 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні становить 4173 гривні (149 євро) в місяць, у Німеччині – 1500 євро в місяць (або 9,2-9,5 за годину). Станом на 31 липня 2019 року за курсом НБУ 1 євро дорівнює близько 28 гривень. Словом, дивіться відео, а висновки вже робіть самі.
 
 

Із коментарів:

То ти через Голандію будеш їхати? Заїдь в Roermond та De Rosenhof Lottum- тут неймовірна краса.
***
 
Під Дюссельдорфом є містечко #Meerbush (#Мербуш), де проживає Ігор Українець. Ще на початку подорожі він запрошував мене погостювати. Спершу я думав, що “Українець” – це його нік на Фейсбуці. А виявилось, що це справжнє прізвище, носіями якого були і діди-прадіди Ігоря. Він показав свій паспорт, де прописано “Іhor Ukrainets”.
Чоловік приїхав до Німеччини, як заробітчанин. В його обов’язок входить догляд за бабусею. Вона вже не взмозі самостійно пересуватися. Ігор готує їй їжу, вивозить на прогулянку. Словом, виконує різні її забаганки, аж доки не настає вечір, коли та вирубується. Усе, окрім гінієнічних процедур, чим займаються місцеві лікарі.
– Робота мені подобається, тут я живу, як на курорті. А тим більше ніде в Україні не заробиш 1000 євро в місяць.
Будинок бабці гарний, просторий, на 2 поверхи. Живе вона як сирота, хоча має дві дочки. Першій у спадок переписала будинок, а іншій не дала нічого. В результаті ображена дочка не спілкується з нею. А з донею, яка спадок отримала – не спілкується сама ж бабця. А тому що вона цей будинок вже продала. Словом, клоунада.
Ігор нагодував, надав душ та доступ до інтернету, підзарядив мої пристрої, виправ одяг, дав гостинців у дорогу. То було приємно.
Хлопцеві 37 років, власної сім’ї ще не має. Я запитав:
– А чому ти так довго гуляєш?
– А тому, що я гей… – почув у відповідь.
…. Глибока мовчанка…. І тут я розумію, що моя подорож є набагато веселішою, ніж очікував… Уперше, тут у Мербуші я зустрів українського гея із Тернопільщини.
Ігор додає, що своєї орієнтації не приховує:
– Завжди, скільки себе пам’ятаю, мені саме хлопці подобалися. Я таким народився…
– А як до цього ставляться твої родичі/близькі? – запитую я.
– Чудово. З радістю відгуляють на весіллі, аби я нарешті знайшов того, кого шукаю…
У Німеччині, де така позиція є загальноприйнятою, я жодного разу не помічав, щоб люди якось виділялися в цьому плані. Їм немає сенсу щось показувати і доводити, бо тут до геїв та лесбі нікому нема діла, до цього ставляться абсолютно спокійно. Це в Україні сексменшин виходять на вулиці на знак протесту.
А що думаєте ви з цього приводу, пишіть в коментарях. Не знаю, як вам, а от мені більше подобаються дівчатка 😂
Ігор є головою громадської організації “Братерство сиріт України”. Постійно зі своєю командою допомагає дітям з інтернатів, шукає для них гроші, дарує подарунки, робить для них свято. Впродовж останніх років втілено дуже багато проектів Ігоря. Діти задоволені та активно беруть в цьому участь.
 
Із коментарів:
“Що думаєте ви з цього приводу”: нехай роблять що хочуть аби лиш не переходили межу та не виходили на вулицю доказуючи що вони інакші. Для чого, це твоя приватна справа.
 
Україні до цивілізованої Європи, як до місяця пішки. Коли у людини проблеми у власному ліжку, вона лізе обов’язково в чуже і розказує кому і з ким треба спати. Живу в Естонії, тут особисте життя інших нікого не цікавить, усі будують своє власне життя.
 
Особисто мені завжди було байдуде на орієнтацію соціуму та на життя інших, хто де і з ким, у мене в селі якщо не дізнаються правди то видумають таке що у ворота не влазить, за 7 років я звик, а чорноротих у нас більше чим пів села) їхні плітки швидші від вайфаю)) особливо цікаво спостерігати нинішню активність жінок >40 років у соц мережах, вони недавно насилу вивчили що таке смартфон і з чим його їдять, як вже сидять у фейсбуках і миють спини всім кого там знайдуть)
***
 
#Німеччина. На годиннику 11 вечора. Я затримався, шукаючи людей, які б підзарядили мій павербанк. А потім поїхав шукати, де б то встановити намет. Зазвичай обирав безлюдні території, подалі від доріг та приватних помешкань.
У той вечір то було непросто. Перед очима – тверде поле, мов камінь. Зі стернею після жнив. З увімкненим ліхтарем шукаю хоч би клаптик землі з нескошеною травою. Нарешті знайшов. Але на приватній території, за чужим хлівом.
Раніше мене попереджали, що не варто ставити намет на приватних територіях, але я вирішив ризикнути. Ціль одна: тихенько розміститися, а в 7-8 годині – вирушити далі в дорогу. Господарі навіть і прокинутись не встигнуть, як мене вже там не буде. Принаймні, я так думав…
О, Боже… Я “спалився”… Мене помітив господарський пес та почав лаяти… А господарка, забираючи його побачила у темряві мої ліхтарі та почала кричати… Чи то до пса, чи то до мене – не знаю, бо не розумію німецької.
Нас відділяла огорожа, декілька дерев та кущі. Я голосно привітався, а це ще більше її насторожило… ̶К̶у̶р̶в̶а̶,̶ ̶м̶а̶т̶ь̶ ̶в̶а̶ш̶у̶.̶.̶. Я просто хотів поспілкуватися та запитати, чи можна встановити намет, якщо вже так сталося! Проте німкеня побоялася підійти до мене і зникла…
Я думав, що все минеться і далі продовжую встановлювати намет, наче нічого не сталося. Та за декілька хвилин вона приходить разом… із сином. Знову починають щось кричати… Я не розумію їх, а вони мене… І навіть разом, ̶к̶у̶р̶в̶а̶, побоялися підійти до мене та повернулися до будинку… Не знаю, за кого вони мене сприймали… Мабуть, за злодія. Бо що ж я роблю в них за хлівом?!…
Опівночі я вже міцно спав. Аж тут чую гул автомобіля та бачу крізь намет увімкнені фари… ̶ ̶Т̶в̶а̶ю̶ ̶м̶а̶т̶ь̶!̶ Господар із сином на джипі заїхали за хлів та зупинилися під самим наметом… Насторожено розглядали усе навколо, не розуміючи, що відбувається… Та коли побачили чувака, що вилізає з палатки в одних трусах та футболці – ледь стримали сміх.
Я підійшов до них, привітався. Пояснив, що є туристом з України… Звісно, вибачився, що зупинився на їх території та сказав, що завтра зранку заберу всі речі та вирушу в дорогу. На щастя, ніхто не викликав поліції. Люди виявилися привітними, сказали: “Нема проблем“, потиснули мені руку та побажали гарної ночі…
Мораль: ризикуйте і ваш ризик може обернутися для вас щастям та цікавими пригодами! Як от у мене.