Ех, як велосипедист дивлюся і заздрю польським велосипедистам. У нас я навіть боюся до родичів у село на 30 км поїхати трасою. Мало того, що дорога жахлива, та ще й водії так їздять, що за своє життя страшно (
Треба всіх відповідальних за дороги на трудову практику у Польщу.
14.07.2019
Веду блог із запізненням. Спершу втрапляю в халепу, потім розрулюю її, переосмислюю і нарешті описую. Надіюся, що скоро мої тексти наздоженуть реальний час. Приводів, щоб продовжити блог стільки, що я і не встигаю їх записувати.
Під вечір 12.07 заїхав у містечко Грубе́шув (Hrubieszów). Невеличне, комфортне, акуратне. Нижче – відео ( вибачайте за погану якість).
Перейшов на польський мобільний зв’язок. Ще раніше мав карту Play, нею й користуюся. Поповнив рахунок.
***
Їхати до Любліна – це долати постійні пагорби. Таких на шляху було сотні. Коли піднімаєшся вгору, складається враження, мов пробив камеру на задньому колесі. Швидкість пересування в таких випадках уповільнюється до мінімуму. А от з’їжджати з гірки – то море адреналіну! Буває, розганяюся настільки, що й доводиться гальмувати. Особливо коли попереду пішохідний перехід чи світлофор. Серед таких пагорбів, поблизу лісу, мені довелось і оселитися. Так пройшов мій 2 день подорожі. Подолав дистанцію 70 км. Насправді це дуже мало, але з урахуванням кордону та подій, що від мене не залежали, – це норма.
Мій намет оточили лісові мурахи. Вони такі приємні: трішечки пощипали за ноги.
На цей раз ніхто не заважав відпочивати. Такий спокій я люблю.
15.07.2019
Наче звичайна подорож у звичайній собі Польщі. Та й звичайний товар на вітринах, але…
Велику вітрину Рошен бачила у Єгипті, супермаркеті Курфур
***
Люди запитують: де я сплю під час подорожі? Відповідь на запитання я записав на відео нижче. Дивіться та беріть на замітку.
***
Коли бачу в дорозі щось цікавеньке – зупиняюся і фотографую. Інколи від побаченого перехоплює подих.
На шляху до Любліна спіймав дощ. Проте я навіть не витягував плащ. Він був теплим. А тим більше то зовсім не причина, щоб оминати цікаві локації. Ось приклад – старовинний костел в селі Łopiennik Nadrzeczny (Лопєннік Наджечний), що в Люблінському воєводстві.
16.07.2019
Ось і #Люблін (#Lublin). Вже на околицях я пізнав, наскільки місто є комфортним для велисипедиста.
Велодоріжки повсюди. Розвинена інфраструктура, височезні храми, а що мене найбільш здивувало – українська мова тут звучить на кожному кроці!
#Нашілюдивсюди. Напевно, в Польщі – то найбільш зручне місто для українців. Скажу навіть більше: українці його просто окупували! А особливо тут дуже багато молоді.
Хорошими дорогами і надійним велосипедом можна й більше проїхати. Але знайомими місцями, звісно. По-хорошому заздрю. Удачі! Хай трапляються тільки добрі, привітні люди в дорозі.
***
У Любліні довго не затримувався. Трапилась халепа: розрядився телефон і павербанк. Я зрозумів, що краще мати два і навіть три павербанки в подібних подорожах. Проте годинник вперто показував 20:00, а в такий час спеціалізовані магазини, де можна придбати річ, зачинені.
План такий: зупинитися в якомусь комфотному кафе, підзарядити телефон і виїхати за межі міста, де розгорнути намет. А вже завтра повернутися у місто і придбати новий павербанк.
Дивно, але обрав я ресторан японської кухні: небагато людей, а головне – наявність розетки біля столика. Обслуговували відвідувачів теж японці. Імовірно, практиканти. Чесно кажучи, не дуже ввічливі, але готують смачно. Принаймні картоплю фрі, яку я замовив.
Поляки дуже привітні. Мій велосипед зі спорядженням зацікавив одну компанію. Тож запитали, куди та звідки я їду. Відповідаю. Бачили б ви їх здивування! Словом, розмова переросла у цікаве знайомство.
Польську мову я знаю на рівні, достатньому для того, аби мене розуміли. Коли я розповів про свої труднощі, вони порекомeндували заїхати в торговий центр E. Lecrerc, який працює до 22:00. Дуже радий, що зустрів таку компанію. Тепер я маю чудового колегу на Фейсбуці – Michał Bereza. A також новий павербанк
Попрямував за місто в бік Варшави – і знову натрапив на чудові велодоріжки. В дорозі повністю довірився велонавігатору від Google Maps. Був здивований, коли побачив, що карти привели мене у якісь кущі. Зупинився, навіть ліхтар увімкнув із питанням: “Чи справді туди варто їхати?!” Виявилось, що посеред кущів пролягала грунтова стежина.
Десь у районі села Bogucin (Боґуцін) склав намет. І знову посеред поля. Підсумок за день: проїхав близько 100 км, ентузіазм не зник, самопочуття чудове, велосипед справний.
***
Вночі мене знову розбудили. На цей раз доволі кумедна ситуація трапилась. До намету підійшла косуля і почала ревти. Втекла, як тільки я виглянув. У Польщі її називають “сарна европейська”.
Ще до від’їзду в подорож мене попереджали про ризики нападу диких звірів. А їх тут справді багато, бо люди не хворіють браконьєрством. Зайці, білки траплялися і в дорозі, диких свиней ще не бачив. Словом, величезна різноманітність фауни.
Зранку під час технічного огляду велосипеда – змастив ланцюг, підкачав колеса і рушив в бік Варшави.
Весь час користувався навігатором. До речі, величезний недолік карт Google в тому, що без інтернету система показує тільки автомобільні шляхи. Спокатку все було добре, аж доки не натрапив на автомагістраль, де рух велосипедом заборонений. Я знав про порушення, проте виїхати звідти було надзвичайно складно.
Один поляк зробив зауваження, мовляв, виїжджай якнайшвидше, бо зараз ” поліцья злапє”. І дав пораду, як рухатись далі. Тож мушу тепер завжди користуватися велошляхами. А для цього потрібен постійний доступ до інтернету і заряджений смартфон.
Ти Наший герой, тож треба поїхати у Європу не сапати, не збирати клубніку, борувку а просто так. Це не кожний так уміє.
***
До Варшави лишалося близько 160 км. Але я вирішив оминути столицю і поїхати іншим маршрутом – до села Strzałki у Мазовецькому воєвудстві, відстань до якого орієнтовно однакова. До речі, мало хто з України зможе правильно прочитати назву цього села, тому оголошую конкурс: хто перший у коментарях її напише – тому привезу сувенір із Європи. Вперед, друзі!
Їхав в основному селами, полями, лісами, оминаючи плантації малини, смородини, полуниці. Пізніше траплялися населені пункти, де масово у теплицях вирощують перець, а згодом натрапив і на польські яблуневі сади. Тут вигідно займатися фермерством, бо є ринок збуту і стабільна ціна. Ще я зауважив, що не всюди в країні хороші дороги. Є недобудовані, але з твердим покриттям.
Як виглядає типове польське село – на відео нижче.
***
Заїхав у місто #Пулави (#Puławy) і сталося те, чого не передбачав. Другий павербанк теж розрядився, як і телефон. Це катастрофа в усіх сенсах цього слова. Навігатора нема, а їхати не знаю куди.
Знайшов вихід із ситуації доволі творчо. Зупинився в одному із кафе, аби підзарядити телефон. Увімкнув навігатор і перекопіював на аркуш паперу орієнтовний шлях, прописавши по черзі усі населені пункти, які маю перетнути. Це допомогло. Коли виникали сумніви стосовно правильності руху і не було дорожніх вказівників – уточнював у людей.
Словом, то було весело. Ось як виглядав мій навігатор… Пошматований, але корисний
Без сумніву! Але, боюся, мало хто зараз зуміє прочитати таку карту. не кажучи вже – намалювати. Фільм Arctic – до речі. Не знаю, як називається у нашому перекладі.
Карти, компас. Я в велопоходах, переїзжаючи велике місто, орієнтувався по сонцю.
***
Місто #Пулави дивовижне. Розмістилося понад річкою #Вісла, що протікає і через Варвашу. Звичайна собі річенька, а пафосу у поляків – хоч відбирай. Але в наших сусідів є чому повчитися. І зараз я не просто розповім, а покажу.
Двадцять років на річці #Турія між селами #Острівок–#Хотешів на Волині не можуть збудувати міст, а в Польщі дійшли думки, що його взагалі не треба будувати. Цікаво, чи знають представники місцевої влади, що таке канатний річковий пором?
Канатний річковий пором дааааавно через Дністер возить людей і машини в СМТ Стара Ушиця, Кам’янець-Подільський район, що на Хмельниччині)))
***
#Нашілюдивсюди. Українців у Польщі я впізнаю за акцентом. У місті #Пулави зустрів землячку Ольгу, що доглядала за бабцею-полячкою. Родом жінка з міста #Яворів Львівської області.
– Ой, як приємно чути українську мову!, – зраділа вона.
Адже мова – це те, що повинно об’єднувати нашу велику Українську родину.
Ольгу зацікавила подорож Європою, тому запропонував їй приєднатися до мене у Фейсбуці.
Друзі, ви також можете ділитися моїми контактами з людьми, що проявляють зацікавлення та бажають стежити за моєю мандрівкою. Обов’язково залишайте свої коментарі, ставте лайки, робіть репости. А ще я готовий до співпраці з рекламодавцями та ЗМІ.
На завершення – відео, яке доводить, що #Пулави – це не просто польський пляж на Віслі, а рай для велосипедиста.
17.07.2019
На шляху до села Strzalki зустрів двох хлопців із Білорусі. Молоді люди родом з Мінська. Приїхали до Польщі на заробітки, працюють на будові. Коли розповів, що їду з України до Франції, почув їх захоплення:
– Ого! ! Вот это круто, это ж нужно, наверное, велик хороший иметь?!
(До речі, згодом я розповім про модель мого всюдихода і про те, як він оснащений. Тому стежте за подальшими дописами).
То був день зустрічей. Ось і ще один заробітчанин з України. Сергій з Івано-Франківської області працює в теплицях, де вирощують перець. Говорить, що платять 10 злотих за годину.
– Я не пацан, мені 51 літ. Зараз важко на будові, а тут нормальна робота.
Ми перетнулися під час обіду в ще одному польському селі. Чоловік запитав, чи маю цигарки. Ще в Україні я придбав 2 пачки. Сам не палю, тому продав. Причому утричі дорожче. Хороший бізнес.
А ще я поповнив запаси води на подвір’ї у його роботодавця. Тоді з дому вийшов господар і зверхньо запитав, мовляв, що ти тут робиш? Коли пояснив, що їду до Франції, – у відповідь почув:
– О, курва, та нє доєдеш нєколи в жіттю!
Такі люди мені подобаються. Вони намагаються демотивувати, а насправді додають сенсу в подорожі. Бо коли є виклик – боротися з труднощами легше.
Запропонував пану обмінятися контактами, мовляв, запишіть мій номер, а я вам надішлю фото та відео, коли вже буду в Парижі. Не захотів. Сказав: “Єдь собє!”. Для чого ж тоді було оце: ” Нє доєдєш”? Забажав побитися об заклад – тоді стій до кінця. А не пустословиш.
Друзі, насправді я не хочу нікому нічого доводити, а просто спокійно подорожую Європою. Як прекрасно, що є люди, які мене демотивують: без вас було б не цікаво. Дякую, що ставите для себе низькі цілі та боєтесь підняти дупу з дивану! Бути кращим від вас – це завжди стимул для мене.
А ось, як в селі Opoka, поблизу Варшави, вирощують декоративні рослини. Дивіться на відео.
Як казав поляк що ти недоєдєш,ти мусиш доїхати бо ти цього сам хочеш.
18.07.2019
Поляки зовсім не доглядають за своїми ріками. Більшість із них замулені, порослі очеретом, перетворилися на мілкі канави та невдовзі зникнуть назавжди. Це один із випадків, коли полякам варто повчитися в українців цінувати свої водні ресурси. А особливо природні. У нас, що не водойма – то для риболовлі, чи відпочинку. А в Польщі на ставах, зазвичай, стоять вказівники, мовляв, купатися заборонено.
Говорять, що Польща почала розвиватись після проведення в країні реформи децентралізації. Це коли декілька населених пунктів об’єднуються в одну громаду. Це як у нашому районі декілька сіл об’єдналися із центром у Гуті-Боровенській.
Таких громад тут тисячі, у Польщі їх називають “ґміни”. Та якою б розвиненою країна не була – знайти тут звичайний магазин доволі складно. Зазвичай лише один на 4-5 сіл. З цим в Україні набагато краще. Наприклад, в одному лише селі #Черче Камінь-Каширського району 8 магазинів.
Щодо храмів – у Польщі з цим теж не густо. Але вони височезні, іноді нагадують замки. Як оцей, що на фото/відео нижче. Цікава локація.
І як тут знову не згадати село #Черче, у якому 3 храми. Коли розповідаю про це полякам – вони дивуються.
А які тут села маленькі бувають. Що й навіть вулиць нема, просто село і нумерація будинку. А будинки, зазвичай, розкидані за старою хутірською системою.
До села #Strzalki лишалося трохи. Подолав відстань у 140 км та вимушений був зупинитися. Із кріплення злетів ліхтар, перестав світити. Маю ще один, але той не кріпиться. То була одна з причин, а ще – нестерпний вечірній холод.
В Німеччині теж оця децентралізація. Я живу в ОТГ Мербуш. Насправді тут п’ять сіл/містечок об’єднали і Мербуш то головне з них. Так от населення всієї ОТГ 50 000 чол., а продуктовий магазин – тільки один! Правда він розміром з наше середненьке АТБ, але він один!!! Є ще пару окремих магазинів: овочі/фрукти, магазин типу “все від двох гривень”, канцтовари та одна!!! палатка з овочами/фруктами в центрі )))) Але продуктовий магазин з усіма видами продуктів – один на 50000 людей і вистачає!!! Я вважаю це мегаправильним, бо чим меньше людей зайняті в торгівлі, тим більше людей зайняті в виробництві! Це одна із причин, чому німці значно краще живуть за нас: роблять меньше торгівлі, більше виробництва!)))
Майже такі ціни, як і в Україні, щось дорожче, щось дешевше… Ананас 0.88Є=27грн. В Україні 100грн. Вино французьке 6Є=180грн. (у нас так само) Сир з пліснявою 15Є=450грн. В нас так коштує найдешевший з пліснявою… Хліб від 0.7Є=21грн. Але кожен продукт в упаковці і дуже якісний сампособі (кажу як інженер-технолог харчової промисловості))) Дизель 1.25Є=36грн.В Україні, та ще й на Шелл, хіба дешевше?… Дорожче міцний алкоголь та ще дорожче тут сигарети. І це ціни в сільському!!! магазині, а не в великому супермаркеті)))) А зайдіть в Україні в сільський магазин та подавіться на ціни…. А так… ціни в німців майже такі самі, що і в Україні, зате доходи значно більші! Наприклад пенсія у фрау, де я працюю 3000Є= 90000грн!!!!!
У Польщі мінімум чи масимум три християнські течії з домінуючою католицькою в якій десь 85 відсотків самих поляків. Для них це нонсенс московський патріархат або тепер ПЦУ і таке інше. Ось чому Поляки мають так мало костьолів.
Богдане, визнаю, що не думала, що то буде так цікаво!
19.07.2019
Наступний день я б назвав одним словом: перезавантаження. Проїхав всього 20 км і нарешті дістався села Стшалкі (Strzalki). За свідченням місцевих жителів – саме так воно правильно читається. Отже, сувенір із Європи отримає від мене Анатолій Дудік. За перемогу в конкурсі, який я організовував декілька днів тому.
Думаю, у вас виникло багато запитань. Перше: чому я оминув Варшаву, а поїхав у Стшалкі?
Відповідь: Варшаву я бачив разів зо 5. А в Стшалкі поїхав, адже там проживає мій хороший польський друг Дамян. Одного разу я потрапив до його родини на заробітки. Відтоді ми дружимо.
Такої щирості в Польщі я не зустрічав ніде. Коли свято у їх родині – вони і українців запрошують до себе. Не раз бувало, що з паном Вітеком (татом Дамяна) випивали по чарці та обмінювались знаннями про звичаї наших народів.
– Ти тут часто буваєш: напевно, це місце стало для тебе рідним?! – пожартував їх сусід.
– Так, – відповідаю я.
У їх родини в яблуневому саду є літній будиночок: просторий, із зручностями. Помився, поголився, виправ увесь одяг, приготував собі їжі в дорогу (на днів чотири), відпочив.
До речі, до села Стшалкі їхав через Нове Място (Nowe Miasto nad Pilicą). Це в них річка така, Піліца. Щось на подобі Турії. У місті поспілкувався з одним літнім чоловіком. Він запитав, звідки та куди їду. Моя відповідь його вразила.
– Я слихал, цо в Украінє есть сілні хлопакі! – мовив він.
– Доки молодий ще можу собі таке дозволити! – щось на подобі цього відповів я.
Поспілкувалися і про політику. Поляки люблять говорити, мовляв, ви вибрали “президента-циркача. І цо далєй”?
Це питання, на яке я не можу дати відповідь. Бо й сам не знаю, що далі буде. Похизувався я і паспортом своїм. Розповів, що перетнув кордон без візи і “то єсть бардзо добже”…
Дамян дуже спокійний та сором’язливий. Вже скоро йому виповниться 30. Має сестру Евеліну: з нею домовився, аби привезла з Рави Мазовецької (Rawa Mazowiecka) новий ліхтар на велосипедне кермо. Адже в Польщі увечері прийнято пересуватися із ліхтарем, світловідбивачами та світловідбиваючим жилетом, інакше на вас очікує штраф.
В Евеліни весілля у вересні. І я вже вкотре отримую від них запрошення.
Друзі, а ви коли-небудь відвідували польське весілля? Розкажіть у коментарі, як проходить це свято в Польщі та що дарують нареченим?
Невеличка порада, маючи такі великі навантаження повинен добре харчуватися помимо того, що у спортсмена на велосипеді у принципі чим менше ваги тим краще, оскільки уся масса йде у ноги. У даному випадку твоя вага має бути стабільною, оскільки вага мусить падати але ноги повинні збільшуватися у масі. Короче мусиш постійно щось жувати.
Дорога до Познаня була найтяжчою за весь час подорожі. Я побачив, де в країні найгірший стан доріг. Це просто катастрофа: виявляється не скрізь у Польщі ідеальні шляхи. Ніколи не перетинайте на велосипеді село Bukowe (Букове) у Великопольському воєводстві: я вже чекав, коли нарешті закінчиться місцева траса – гіршої дороги і в Україні не зустрічав.
Мій велосипед потерпав… Я помітив, що в шині заднього колеса бракує повітря. Довелось зупинитися, бортувати колесо. Пошкодження помітив відразу: на шинному клапані. Наклеїв латку, вперше застосував свій набір інструментів в повній мірі.
Через деякий час довелося зупинитися знову. Одна латка не допомогла, прикріпив ще 2 та затягнув клапан резинками. Зрозумів, що без нової шини мені не обійтися, проте на шляху до Познаня натрапив лише на один магазин велотоварів, де не знайшлося шини на мій 29 розмір колеса. Головне, аби дотягнути до Познаня.
Насправді поганих доріг, не те що в Польщі, а й в Німеччині багато. Правда то не так, як в Україні, де суцільні ями і латки, то лише подекуди ямки. Сільські дороги – всі в латках, але шви між латками – ідеальні!!!! Автобани, звісно ж теж з ідеальним покриттям, але дуже брудні, може навіть і брудніші за наші автотраси… Тут просто дуже важко прибирати, бо рух не припиняється ніколи….
Привіт! Надіюсь поломка не серйозна..? Як будеш проїздом в Брюсселі – повідом. Тимчасово тут проживаю.
***
Як в дорозі приготувати салат з капусти, коли немає посуду? Дуже просто: подрібнюєте капусту у целофановий пакетик, додаєте ковбасу, спеції, майонез, розмішуєте і маєте щастя. В таких умовах доводиться інколи готувати.
Зупинився в лісі, при дорозі. Ще у Стшалках приготував в дорогу вермішель. Знаєте, чому макарони червоні?! Там спеції зі столового буряка. Смакує. Іноді додаю кетчуп. Також маю 2 пакетики приготовленої гречки.
Підтримайте блог і тоді я розповім вам про інші хитрощі виживання у подорожах.
***
A це село Solca Wielka (Солца Вєлка) у Лодзькому воєводстві. Теж цікава локація.
Взагалі-то храми у Польщі – це надбання, яким поляки дуже пишаються, адже більшість із них стоять вже декілька сотень років.
Не забувайте підтримувати блог і я покажу й інші цікаві місця в Європі.
***
Європа – це Новий Світ навіть у прямому значенні!
***
Чим тільки поляки не займаються… А ви хотіли б мати ось таке господарство?
У Ратнівському і Старовижівському районах ( Волинь) великі території орендує якась закордонна фірма, ніби італійська. Спеціалізується на тваринництві. Цікаво побачити: у одному загоні тільки чорні корови, у іншому тільки білі, ще в іншому – червоні. І телята малесенькі серед них. Просто як у дикій природі. І пастуха не видно. Поля засіяні на корм для худоби. З водою проблем нема: працюють шлюзи, ще радянські, певно, оновили. Тоді щось робилось трохи і на користь для народу. А в більшості наших областей їх понищили, розікрали. І тому в одному місці мало не потоп, у іншому страждають без води.
***
Зупинився на ночівлю у селі Powodów Trzeci (Поводув Тшечі) в Лодзькому воєводстві. Розрядився павербанк, звернувся за допомогою до місцевих жителів.
Так і познайомився з одним привітним поляком. Представився він як пан Томек, похвалив мене за знання польської мови, підзарядив мій павербанк та ще й подарував військовий набір для розпалювання вогнища та приготування їжі.
Тепер заварити собі чай можна і без дров. Дякую тобі, Tomasz Bień!
***
У міста #Львів (#Lviv) є маленький братик #Lwówek (Львувек) у Великопольському воєводстві
Дуже часто в Польщі трапляються такі назви населених пунктів, як в Україні. Просто на польський манер: Невір – Newierz, Залісся – Zaliesie тощо.
В Німеччині є місто Камин, про таке говорить професор Давидюк, співзвучне нашому Камінь(Камин)-Каширську. Де воно розсташоване незнаю але цікаво було б знати звідка така у Них назва. Доброї дороги.
21.07.2019
Ожини, сливи, яблука: щедрі дарунки від природи. Зупиняюся, смакую.
У Польщі сезон жнив, іноді дороги обстелені соломою. Нижче у коментарях покажіть на фото, як проходять жнива в Україні.
***
Якби навігатор Google Maps був живою людиною – я б його вбив. Протестував і зрозумів, наскільки це недосконала розробка. Принаймні, для велосипедистів.
Без інтернету його карти можуть працювати тільки для автомобілів. Навіть коли в налаштуваннях обираєш опцію “Уникати автомагістралі/ платні дороги/ пороми” – дідусь Гугл вас все одно виведе на автомагістраль, де рух велосипедом заборонений. Та й з інтернетом на велокарті ситуація аналогічна.
Коли іншого шляху немає – їду, як показує навігатор. Наприклад, перед Познанем я проїхав 23 км по автомагістралі. Дякувати Богу, все обійшлося без проблем.
Та це далеко не останні знущання Ґугла наді мною, які доводилось витерпіти. Одного разу він привів мене… на цвинтар. Уявіть собі картину: проходить похоронна процесія, тиша, люди моляться і тут я, герой, проїжджаю повз на своєму велосипеді. Словом, додаток Google Maps – це жах для велосипедиста. Потрібно шукати альтернативу.
Nestor Lipich, ТО може якось тре зазначати час (время) коли це насправді відбувається у твоєму блозі? Доброї дороги.
22.07.2019
Нарешті #Познань (#Poznań). Вистраждане болем місто. На в’їзді – відразу ж заїхав на місцеве озеро. Оглянув, як розважаються діти, як відпочивають літні жінки. А коли побачив вказівник про заборону купання – стало зовсім не цікаво.
Вимушений був заїхати у веломагазин, придбати шину. Ввів у навігатор пошуковий запит “rowery” і помчав до найближчого склепу. “Sklep” – це в Польщі так називають магазини.
Прибув. Місцеві продавці зустріли мене питаннями: куди та звідки їдеш. Сказав, що з України, їду до Франції, потрібна “дентка” на “коло 29”. Товар принесли, а ще повідомили, що в них у магазині є працівник з України, але він відійшов, його потрібно трішечки почекати. Це стало приємною несподіванкою. Звісно, почекав. Зустрів Іллю рукопотисканням.
– Тут куди не заїдеш – завжди натрапиш на якусь цікавинку: що не озеро – то замок! – розповідає він.
Мій земляк погодився, що Карти Ґугл не досконалі, тому запропонував додаток Komoot, яким користується сам. Його переваги в тому, що система може будувати маршрути для різних типів велосипеда: гірського, міського тощо.
Під кінець, дізнавшись, що я веду блог у подорожі, – запропонував зробити селфі. Як це було – дивіться нижче.
***
#Познань – місто старе, красиве, архітектурою схоже на #Київ. Проїхався його вуличками. Тож маю і фото, і відео.
До речі, відоси мені порекомендували вивантажувати на YouTube, адже говорять, що Facebook псує їх якість. Тому дивіться та підписуйтесь на мій канал.
***
Знаю, що мільйони українців неодноразово відвідували Польщу. Водночас і дуже багато людей її ніколи не бачили. Тому спеціально для блогу я зробив коротенький огляд цін в польському супермаркеті “Biedronka”. Порівнюйте з українськими та робіть висновки. Станом на сьогодні, 22 липня, за курсом НБУ один польський злотий дорівнює 6,8 гривень.
***
Після Познаня вирушив у бік німецького кордону. В дорозі натрапив на декілька озер. На одному із них дозволив собі зупинитися, полежати на травичці. Відпочив. Під вечір зупинився в містечку Brody. Два павербанки майже розрядилися. Вимушений був звернутися за допомогою до місцевих жителів. Натрапив на один будиночок, гарненький, високий, зайшов на подвір’я, постукав у двері та пояснив, у чому справа. І знаєте що?.. Мені… відмовили. Господарка сказала: “Я нє мам часу”. Дивно, не мати часу, щоб просто приєднати 2 павербанки до розетки та лишити на ніч?
Я здивувався, але був готовий до такого. Не вмовляв. Сказав: “Добре” та гордо розвернувся і пішов із думкою “Звернуся до когось іншого”.
А от її сусіди, що мешкають у біднішій хатиночці, – не відмовляли. З радістю допомогли та познайомилися зі мною. Господар будинку представився, як пан Пшемек. Пізніше я дізнався, що він з дружиною проживає у Нідерландах, працює на фермі. А в Польщу пара приїхала на тижнів два, на весілля до родичів.
Сон був міцним. Проте біля намету знову походжали сарни. Вони милі, але втікають, як тільки побачать людей чи почують зайвий шурхіт.
Зранку я вирушив до Пшемека, аби забрати свої павербанки, і був вкотре приємно здивований. Поляки пригостили мене чаєм, бутербродами та ще й дали гостинців у дорогу. Подумайте, а як би вчинили ви, коли до вашого будинку завітає іноземний турист?!
Я б і накормив би і заночувати б лишив, картопля дома є, і місце де поспати теж є)
***
Чим ближче до Німеччини – тим цікавіші люди
В одному прикордонному містечку зустрів польських панків-антинацистів, що співали пісень на вході до супермаркету. Хлопці заробляли гроші собі на пиво. Учасником їх вуличного гурту був і корінний українець Петрик. Чувак розповів, що відсидів у в’язниці 12 років, а його батька спалили. Нині проживає в Польщі, у Любліні. Приїхав на місцевий фестиваль, що відбудеться тут у п’ятницю, 26 липня. Я попросив у музиків заспівати якусь круту пісеньку з їх репертуару спеціально для блогу та взяв у Петра коротеньке інтерв’ю. Як це було – дивіться на відео.
Пізніше в дорозі зустрів і польських повій. Щоправда, не європейської зовнішності. Словом, день видався ну дуже різнобарвним
***
Польсько-німецький кордон – це два містечка: #Słubice (#Слубіце) з польської сторони та #Frankfurt (#Франкфурт) з німецької. Для їх жителів, щоб потрапити в сусідню країну – достатньо всього лише перейти міст через річку #Одра (#Oder). Це просто неймовірно… От би нам такі уявні кордони з Польщею.
Дуже багато туристів в цьому регіоні, особливо молоді. Уявіть собі, пацани: їдемо на тьолочки в сусіднє місто, а насправді потрапляємо в іншу країну. З іншою мовою, законами та звичаями.
Німці часто їздять до поляків, адже в місцевих супермаркетах товари дешевші. Та й поляків можна зустріти у Франкфурті.
Така зустріч трапилась і зі мною. Я запитав, де можна придбати німецьку сім-картку. Полячка направила мене в торговий центр Kaufland. Перед тим довелося злоті обміняти на євро, адже ця грошова одиниця є офіційною у Німеччині.
Щоб знайти сім-карту в торговому центрі, підійшов до охоронця. Почав розмовляти польською і здивувався, коли почув відповідь російською. Таке ж здивування я помітив в охоронця, коли сказав йому: “Спасибо”.
Карту придбав, проте не активовану. Щоб розібратися в активації – знову підходжу до охоронця. Так от познайомились. Чоловік, років 40, представився як Николай. Виявилось, що він родом з російського міста Орел. Доволі цікава людина. В Німеччині проживає вже 20 років. Спілкувалися довго: він розповідав цікаві історії з життя у Німеччині, а ще пробував активувати мою карту. Для цього залучив і свого колегу-німця. А ще був перекладачем у моїй розмові з ним.
Сім-карту так і не зареєстрували. Потрібна німецька прописка. Зареєструвати її на своє ім’я охоронці теж не ризикнули. Тож маю товар, яким не можу скористатися. Немає зв’язку, немає інтернету в дорозі – це дуже тяжко. Нібито Німеччина країна можливостей, а насправді – країна обмежень. Навіть в Україні, де проходить війна, іноземці ніколи не матимуть таких проблем. Мені соромно за Німеччину.
Говорять, що між країнами Європи немає роумінгу. А насправді є, просто тарифи удвічі здешевили. Так здешевили, що для українців вони ну зовсім не вигідні. Користуватися українською сім-картою з роумінгом в країнах Європи дешевше, ніж польською “без роумінгу”.
Утрьох ми спілкувалися майже до опівночі. Із його колегою по роботі домовився, аби той підзарядив мій павербанк. Запланували зустрітися біля “Кауфленду” наступного дня о 8:00. Говорять, що німці пунктуальні. Ага, я приїхав за півгодини до зустрічі, а він ще й спізнився на хвилин 20. Хоча не можна судити про всю націю через одну людину.
Містом почали патрулювати німецькі поліцаї. Ніколай порекомендував вести велосипед в руках, щоб не наклали штраф в розмірі 10 євро за відсутній задній червоний ліхтар на велосипеді. Те, що в Німеччині він обов’язковий, – я навіть і не здогадувався. Тож запланував вирішити цю проблему наступного дня. Росіянин розповів, що мав уже подібний досвід із поліцією. То був кумедний випадок. Вони помітили, що його передній ліхтар прикріплений до керма скотчем, і сказали “это сделано по-русски”.
Під кінець – відео з перетину польсько-німецького кордону.
