Україна

Веломандрівка до Парижа

11.07.2019

 
Нарешті! 11 липня 2019 рік. Я вирушив у велоподорож Європою. Моя мета – проїхати більше 2 тисяч кілометрів за маршрутом Волинь (Камінь-Каширський) Варшава Берлін Амстердам Брюссель Париж. Хто бажає підтримати мене – стежте за дописами у Facebook, попереду текстові та фото/відео-трансляції.
Ну й звісно, буду радий фінансовій підтримці та готовий до співпраці з рекламодавцями.
 
 
 

***

Дуже довго затримався у Камені-Каширському. Близько двох годин. Заїхав сказати “До зустрічі!” близьким та знайомим людям. В основному люди не вірять, що я їду аж до Франції. Думають, що жартую.
Зустрів директорку закладів “Тарантелла” і “Наш Край”. Запропонував перетворити заклад на паті-бар, де б можна було культурно потусити з компанією. Розповів, як я це уявляю, пропонував поставити охоронців на вході. Бо справді у всьому районі немає жодного чистого, затишного закладу для молоді.
Відвідав і місцевий ринок. Скуштував пиріжок із картоплею, снікерс і поїхав далі.
У дорозі мене спіймав дощ. Довелось заїхати в магазин. Придбав ще один плащ із-за ліні діставати той, якого взяв з дому. Та тільки вийшов із магазину – дощ закінчився).
 
 
***
Знайома зробила маленький подарунок. Сказала: “Візьми на згадку про мене. Тобі згодиться…”… Це запальничка. Але я не палю. Підозрюю, що вона хоче, аби я спалив Польщу!) Чи підпалив ще якусь архітектурну пам’ятку у Парижі).
 
 

***

Я в Ковелі. Зайшов у кафе “Бочка”. Слідом за колою смакую фруктовим чаєм. Дорога від Каменя-Каширського до Ковеля жахлива. А от кататися в Ковелі – це насолода. Проте забуваю поглядати на світлофори. Двічі проїхав на червоний колір. Коли є можливість – намагаюся рухатись тротуаром.
По дорозі до міста заїхав у магазин господарчих товарів. Запитав у жіночки, чи є у них в наявності вижимка ланцюга і ключ для педалей. З того, як вона на мене поглянула, – я зрозумів, що про такі інструменти вона дізналася вперше.
– То ви мені якісь матюки говорите, – жартома відповіла вона.
– А яке це село? – запитую я.
– Заріччя!
– А який рік? – жартую я.
І тут знову її здивовані очі.
– В смислі?!
Словом, жарти завершились її побажаннями гарної дороги.
 

Із коментарів:

Serhii Bielashko:

Ти обережніше з жартами. Бувають люди зовсім без почуття гумору. Ще не дай Боже швидку викличуть ))))). До речі, зроби якщо зможеш пост про перетин кордону на велосипеді. Цікаво на скільки це відрізнятиметься від перетину на тому ж автомобілі.

 

12.07.2019

Така краса поблизу Турійська надихає на поезію. Востаннє вірші писав у 2014 році. Почну писати знову. А тим більше в мене буде достатньо часу для роздумів та літературної творчості…

 
 

***

Перший день велоподорожі завершився. Зупинився у Володимирі-Волинському. Подолав на велосипеді 128 кілометрів. А могло й бути більше: якби не ті “телячі ніжності” в Камені. Та й з дому можна було виїхати раніше.
Хоча то цілком непогана відстань, як для першого разу.
 
 
 

***

Отже, друзі, дещо розповім про моє самопочуття після першого дня подорожі.

Правду кажучи, я очікував, що все буде гірше.. Минулого року я проїхав 100 км і дуже нарікав на тверде заводське сідло, адже натер ним одне місце майже до крові. Цього разу, проїхавши 128 км, подібних зручностей не відчував. При чому я й досі не маю крему від натирань, як от радив взяти з собою Sergio Ionov, діджей із KISS FM UKRAINE, який минулого року здійснив мандрівку Україною від Мапіуполя до Чопа (понад 1500 км).

Для мене 128 км було мало. Я готовий був їхати ще. Але вже стемніло.
Для тих, хто бажає зайнятися велоспортом, рекомендую при поїздках хоча б один раз впродовж години робити перерву. Достатньо буде і п’яти хвилин. Під час перерв рекомендую пройтися пішки. Я цього не робив, тому вже увечері відчув біль у правому коліні. Та він вщухав, як тільки я зупинявся.
А ще був момент, коли у мене оніміла нога. Саме тоді, коли спробував закинути її за сідло.
Словом, перерви не просто потрібні – вони необхідні для відновлення сил.
Під вечір я спробув зняти велорукавички і їхати без них. Згодом зрозумів, що то була погана ідея. Без них болять долоні.
А ще неодноразово моя подорож супроводжувалась брудним місивом від коліс. На спині, кепці та сумці на багажнику. А ще футболка у пітних плямах. Словом, з чистотою тут не все добре.
Але це все дрібниці. Я в нормі і готовий їхати далі.
 
 
 
Із коментарів:
Радив тобі ремкомплектів побільше ну і крем може стати у нагоді. Все залежить від якості велошортів і самого сідла звісно. Мені теж за весь час подорожі не знадобився, але завжди краще мати про всяк випадок.
 

***

Пізно увечері швиденько встановив намет.
“Я не буду спати, коли знатиму, що сплю вдома на ліжку, а ти десь у кущах посеред поля…”, – говорила мені мама. Так і було. Намет і справді встановив у полі при в’їзді у Володимир. А за декілька метрів від мене красувалися колоски пшениці. І то цілком нормальні речі.
“Куди ти їдеш?! Хіба тобі не хочеться спокою?”, – ще раз згадую маму.
Так це ж і є скокій: наодинці з Природою, наодинці зі своїми думками.
З інтернетом мені пощастило. Завдями 4G не спав до першої ночі, читав різноманітні статті.
Уночі прокидався двічі. Лише зранку зрозумів, від чого. За метрів 200 від мене пролягала залізнична колія. То були якісь нічні рейси: потяг будив мене двічі.
Те, як виглядає мій намет зсередини – розповім пізніше. А поки що маю ось таке фото.
 
 

***

Прокинувся за будильником.
А тепер розповім, з чого розпочинається мій ранок.
Усе просто: із фізичної активності! Декілька вправ для тіла, біг на коротенькі дистанції – завжди корисні. Звісно, не нехтую загальною гігієною і обов’язково та щоденно перед виїздом – роблю технічний огляд велосипеда. Після вчорашніх мандрів ослабився один болт на багажнику. Усе налагодив (фото нижче). А ще довелося підкачати колеса і послабити троси, адже перед мандрівкою я так їх затягнув, що деякі передачі на велосипеді не працювали.
Погода сьогодні гарна, дощ не передбачається, тому брюки змінив на шорти. Зранку вирушив до Володимира-Волинського. Прикупити те, чого бракує.
 
 
 

***

Впродовж першого дня подорожі понад 30 нових користувачів надіслали мені заявку в друзі. Розумію, що чим далі я від дому – тим цікавіша моя мандрівка. Щодня додаються і пишуть люди, яких я навіть не знаю. А от найприємніший пост я отримав в інстаграмі від знайомої – Валентини Денисюк. Почитайте, дівчина описала 5 людей, які її надихають, де я під номером 1.
Насправді бути прикладом для інших і надихати когось своїми вчинками та ідеями – це величезна відповідальність. А ще виклик собі, адже розумію, що назад шляху немає та й зупинитися на півшляху я просто не маю права.
Друзі, я не можу відповідати на всі повідомлення чи коментарі. Тому що ціную свій час та енергію у девайсах. Але завжди читаю все, що ви пишете. Тому відповіді на всі запитання – у наступних публікаціях. Стежте за мною далі, робіть репости, позначайте моє ім’я в дописах, а я буду з радістю ділитися своїм досвідом і надалі вас надихати.
 
 
 
 
 

***

Володимир-Волинський. Місто зустріло мене пригодами. Причому такими, що й ворогу не побажаєш. Вчора весь день харчувався сухпайками та шоколадними батончиками, а сьогодні зрозумів, що так я довго не витримаю. Отож зупинився в одному із кафе. Український червоний борщ зі сметаною припав до душі. А ще свинина…
Так, я їм м’ясо… І наразі не можу зрозуміти вегетеріанців та інколи жартома їх зневажаю. Ну як можна відмовитись від шашлика чи сала?!
Хоча, можливо, я ще просто не дозрів до таких цінностей. А варто було б ризикнути!
Ви коли-небудь відчували переломи?! А от я відчув. У ротовій порожнині. Перед тим, як болісно виплюнув кутній зуб. Це була пломба, яку 2 роки тому встановили у Камінь-Каширській районній лікарні. Вона розламалася навпіл. Я знав, що це коли-небудь станеться. Та не думав, що сьогодні.
Переді мною постав вибір: їхати в Польщу із надією, що під час пережовування їжі все буде добре. Або миттю відвідати стоматолога.
Обрав варіант другий. По-перше, залікувати зуб у Польщі чи Німеччині коштувало б утричі дорожче. По-друге, це було б надто проблематично: знайти стоматолога, стояти в черзі тощо. А ще мені, як іноземцю, не уникнути бюрократичної тяганини з документами, яка надто виснажує. Тому я навіть зрадів, що така неприємна несподіванка трапилась зі мною саме в Україні.
У стоматологічній клініці “Дантист” черг не було. Познайомився з чудовим лікарем-стоматологом. Тарас Редька встановив мені нову пломбу, дав візитку. Поспілкувалися і про мою мандрівку. Словом, рекомендую цю людину гостям та жителям міста. Він справжній професіонал.
 
 

Із коментарів:

Про те що пломба вироблена в К-Каширську стоїть тільки всього два роки усі знають але не знають чому саме так. Думаю виключно тільки через карієс, але моя наприклад стояла десь приблизно років двадцять це точно поки клятий не почав руйнувати самого/самий.
Щоб відмовитись від м‘яса потрібні якісь вагомі причини, а їх можна знайти в книжці Кембела «Китайське дослідження» або фільми на ютубі «При чем тут здоровья», «Скотозаговор», «Доминион» та багато іншого є. Якщо не для себе, то хоча б почнеш розуміти вегетеріанців)
 

***

Ще одна несподіванка трапилась у Володимирі. Ненароком зламав підніжку до велосипеда.
На щастя оперативно її замінив, придбавши у веломагазині нову. До речі, веломагазин у Володимирі знаходиться за 50 м від автостанції. Збережіть, може кому знадобиться. Додаю візитку.
Коли кріпив підніжку – підійшов місцевий житель. Дізнався, що вирушаю у веломандрівку, та запропонував переночувати сьогодні в нього. Чоловік виявився місцевим музикантом. Похизувався, що завтра гратиме на баяні на фестивалі Княжий, що проходитиме поблизу Володимира. Люб’язно запрошував на подію, додавши, що там будуть і поляки. Мовляв, сьогодні лишишся в мене, а завтра відгуляєш на фестивалі. Я познайомлю тебе з поляками, і вони заберуть тебе до Польщі.
А ще додав, що фест відвідають безліч українських гуртів та зірок. Словом, ну дуже зацікавив.
Проте я відмовився від пропозицій та вирушив до Устилуга, прикордонного пункту. Бо відчув, що це все може затягнутися надовго.
 
 

Із коментарів:

Якщо це нова підніжка не дуже на неї розраховуй, у мене така була)) Я врешті відмовився від підніжок взагалі. А може просто не знайшов свою… 🤔
 

13.07.2019

 
Станом на сьогодні на заході України існує лише один пішохідний прикордонний пункт, де можна перетнути кордон на велосипеді. Це Шегині у Львівській області. Щоб не їхати зайвих 200 км, я поставив за мету дістатися в Устилуг до автомобільного пункту пропуску. Із надією, що знайду людей, які мені допоможуть перетнути кордон на своєму авто.
Спочатку це було непросто. Зазвичай у водіїв не було вільних мість, тому відмовляли. Простояв на кордоні близько 20 хвилин та нарешті знайшов чувака, що їхав з порожнім бусом. Словом, упакували мій велосипед в авто і вперед!
За все своє життя я ще не бачив, щоб українські прикордонники так ретельно перевіряли багаж. Все до дрібниць. Не могли повірити, що я цілком легально перетинаю кордон і не везу контрабанди. Тому на кожну мою річ поглядали з підозрою. Думали, що мій штатив для фотоапарата – це зброя, сіль – це кокаїн, таблетки – це наркотики, а блокнот – то цінна ікона. Словом, я був шокований.
На черзі зустріли й польських прикордонників. “О, думаю, зараз знову доведеться вивертати багаж, будуть оглядати, як українці”. Проте моєму здивуванню не було меж: поляк відкрив авто, глянув одним оком на всі торби і велосипед, махнув рукою та закрив авто. Лише розпитували, куди я їду, на який час, скільки грошей маю і коли повернусь в Україну. Гроші просили показати. Поляки веселі, один із прикордонників навіть пожартував з приводу моїх велорукавиць.
Черг на кордоні майже не було. Простояли близько півтори години. Врешті-решт нам віддали паспорти і ми спокійно опинилися в Польщі.
Чоловік, з яким я перетнув кордон, виявився добросовісним. Навіть грошей не взяв у мене. Це Олег Дзюба, проживає у Володимирі-Волинському. Дізнавшись про те, що я веду блог під час мандрівки, взяв мій номер та пообіцяв долучитись у Фейсбуці.
 
 
 
 
 
 
 

***

Друзі, я у Євросоюзі. Ось мій штамп у паспорті. Радий, що проживаю саме в Україні, а не в Росії чи в Білорусі, бо маємо можливість подорожувати без візи. А це величезне благословення, свобода і можливості.
Не треба нити, треба дякувати такій державі. І минулій владі також. Шкода, що багато людей виявилися невдячними та не цінують такий подарунок.
 
 

Із коментарів:

Я теж зараз вперше в Європі (в Німеччині). Щодня чомусь новому дивуюся! Тут просто інша планета!!! Кожен українець повинен побачити навласні очі цю планету!))) З цієї точки зору безвіз – то стратегічна перемога! Після побаченого тут дуже важко буде вдома смітити, порушувати ПДР, чи інші правила або Закони…
Повністю підтримую. Нажаль є такі, що й досі пишуть, що безвіз, мову і т.д. на хліб не намастиш, і не розуміють всієї важливості цього досягнення. Щодо мови доречі – якби не ввели квоти на радіо щодо української мови, зараз би ми не знали, що у нас стільки крутих музикантів та діджеїв, які пишуть матеріал високої якості, нічим не гірший, ніж у закордонних колег. Це чудова платформа для молодих талантів заявити про себе.